“У мене була мрія, щоб люди перестали вмирати” – Наступна героїня досі не може звикнути до смертей на Донбасі, досі її серце розливається, коли бачить новини з зони АТО.
Як це, дізнатися про початок війни у свій день народження? Чи можливо не боятися смерті, коли в школі розповідають історії з передової без цензури?
Чи можна холодно ставитись до подій в телевізорі, але щиро боятися, що війна прийде у твій дім? Як дорослішати з друзями та помічати зміну тем для розмов з “пішли красти черешню” до “завтра батька забирають”?
Наступний герой проекту розповів як сумував, коли дивився новини, бо уявляв сестру на Майдані та як хотів миру, але без почуття патріотизму.
Деякі українці передчували початок війни з Росією за декілька місяців до введення військ. Так сталося і з сім’єю наступної героїні нашого проєкту.
Чи важко дитині зрозуміти, що в її країні почалась війна? Як збагнути, що існує світ за межами рідного міста?
Дуже страшно загубити усіх друзів, залишитися в іншому незнайомому тобі місті, а потім зрозуміти, що щасливе дитинство закінчилось. Наш наступний герой відчув це у шостому класі через початок війни в Україні.
Чи можна жити за крок від зони бойових дій і не розуміти, що це дуже близько?
Майже кожний українець пам’ятає тривогу під час перегляду новин з Майдану. Тоді мало хто міг здогадуватися, що протест за Євроінтеграцію може закінчитись реальною війною. А що відчуває одинадцятирічна дитина, яка сидить вечорами біля телевізора і молиться, аби її батьки не постраждали від дій беркута?
Сім років тому дітям, які зараз стали повноправними громадянами України, було 10-11 років. Вони дорослішали з усвідомленням того, що в їхній країні йде війна, на якій помирають люди. Вони майже не пам’ятають як було “до”, але хочуть лише кращого “після”.
