Наприкінці червня перед Вільнюським самітом НАТО Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) опублікував об’ємний матеріал групи авторів. Це аналіз можливостей і загроз, які існують перед європейською компонентою Альянсу в контексті загрози з боку росії. Що саме не дає НАТО отримати повноцінні боєздатні сухопутні війська в Європі? Які їхні слабкі сторони та проблеми? Яким чином їх можна нівелювати? Читайте у перекладі статті на “Військовому Кур’єрі”.
Поки що прогрес неоднозначний…
Війна росії проти України поставила зміну структури європейських сухопутних сил на перше місце порядку денного європейських країн НАТО. У цьому дослідженні розглядаються нові плани та виклики реалізації окремих європейських сухопутних сил. Поки що прогрес неоднозначний. Хоч деякі позитивні кроки вже зроблені, залишаються серйозні проблеми. І невідомо, чи збережеться поточна динаміка.
Перспектива великої наземної війни за участю сил НАТО повернулася до Європи. Повномасштабне вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року стало тривожним дзвінком для європейських столиць. До цього багато хто дотримувався думки, що основні сухопутні сили та засоби наземного маневрування, включаючи важкі бронетанкові формування, не будуть домінуючою рисою майбутнього конфлікту. Ця точка зору зберігалася навіть після того, як росія захопила Крим на початку 2014 року. І згодом розпалювала та підтримувала сепаратистську діяльність на сході України. Після десятиліть скорочення сил і засобів деякі європейські армії після 2014 року розробили плани знову нарощувати спроможності для великих сухопутних операцій. Однак при цьому вони продовжували програвати в багатьох сферах, важливих для війни високої інтенсивності.
Перші кроки на шляху до визнання проблеми
На Мадридському саміті НАТО в червні 2022 року члени Альянсу узгодили нову Стратегічну концепцію. Цей документ не лише визначив росію як “найбільш значну і пряму загрозу безпеці союзників”, але й забезпечив мандат на вдосконалення сил і засобів стримування та оборони НАТО. Нова модель збройних сил НАТО покликана забезпечити більший резерв сил високого рівня готовності, ніж це передбачено Силами реагування НАТО. Зміна структури європейських сухопутних сил зараз займає чільне місце на порядку денному європейських країн НАТО.
Однак важливе питання полягає в тому, чи зараз європейські країни серйозніші щодо інвестицій, необхідних для розвитку більш боєздатних та інтегрованих сухопутних сил, ніж вони були після першого російського вторгнення в Україну в 2014 році. Щоб відповісти на це питання, в даному матеріалі дається оцінка важливим елементам планів розвитку спроможностей ключових сухопутних сил Європи. Він зосереджений на тих європейських країнах НАТО, які, найімовірніше, безпосередньо постраждають від непередбачених ситуацій на північному і східному флангах НАТО. У документі визначені сильні та слабкі сторони розвитку спроможностей Європи вести сухопутні війни, а також розглянуті наслідки для нової моделі збройних сил НАТО. Визнається, що будь-який конфлікт високої інтенсивності в Європі, швидше за все, буде багаторівневою боротьбою. Це той випадок, до якого майбутні сухопутні війська Європи мають підготуватися.
Позитивні кроки на шляху реформування європейських сухопутних сил НАТО
Аналіз дає неоднозначну картину. Позитивні кроки включають:
- Визнання європейськими сухопутними силами наявності слабких місць. До них належать надмірне навантаження, обмежене навчання та старіння озброєння. Багато з цих факторів в сукупності підривають бойову готовність порівняно з рівнем, який передбачений оборонними планами НАТО і вимагає нова модель збройних сил НАТО. Це визнання призвело до дебатів про те, як активізувати та/або наростити резервні компоненти і відновити бойову масу [йдеться про навченість особового складу та озброєння – ред.]. Такі дискусії також стимулювалися реальністю бойового виснаження в Україні. Крім того, європейські сухопутні війська усвідомлюють необхідність вдосконалення оборонної інфраструктури, такої як полігони, та задоволення потреб промислового виробництва, наприклад, щодо поповнення запасів.
- Збільшення кількості закупівель є найбільш очевидним засобом, яким країни намагалися спробувати збільшити дефіцит готовності та зміцнити потенціал. Хоча деякі плани закупівель передують 2022 року, зараз більша увага приділяється важким маневровим можливостям [танки та САУ – ред.], наприклад, у Польщі. Крім того, в ряді держав розробляються формування середньої ваги [баланс між легким і важким озброєнням – ред.], що потенційно покращує стратегічну і оперативну мобільність.
- Поточні та заплановані інвестиції в ракетну артилерію та ракети “земля-земля” мають створити системи, здатні вражати цілі на більших відстанях, ніж раніше. Наприклад сили в тилу, ворожу логістику та штаби. Однак повна користь від цих систем також залежить від покращеної підготовки та інтеграції з можливостями розвідки та управління військами.
- Наземна протиповітряна оборона (ППО) вже тривалий час є відносно слабкою складовою європейських збройних сил. Тут також пожвавилися інвестиції. Наземна ППО може захищати цілий ряд потенційних цілей, від цивільних і промислових об’єктів до штабів, а також мобільних сил. Однак союзникам потрібно буде ретельно розглянути вимоги до оперативної сумісності та інтеграції. Тоді як війна в Україні є нагадуванням про те, що потреби в боєприпасах для наземної ППО можуть бути значними під час війни високої інтенсивності.
Виклики на шляху реформування європейських сухопутних сил НАТО
Однак реалізація була скромною, і попереду стоїть кілька викликів:
- Існує загальна підтримка нової моделі збройних сил НАТО на політико-стратегічному рівні. Але залишається невизначеність щодо того, наскільки на практиці буде досягнуто узгодженості між національною політикою, планами розвитку спроможностей і плануванням НАТО. Особливо щодо регіональних командувань, таких як багатонаціональний корпус “Північний Схід” (Multinational Corps Northeast – MNC-NE) в Щецині, Польща. Крім того, незрозуміло, чи всі країни сприймають загрозу однаково. Наприклад, різні оцінки загроз щодо росії можуть змусити країни розробити різні плани модернізації. Прифронтові держави базуватимуть своє планування на оцінках найгіршого сценарію. Але те ж саме не стосуватиметься європейських країн, які знаходяться далі. Крім того, європейським сухопутним силам і політичним лідерам буде важливо продовжувати зосереджуватися на цих вимогах до спроможності, навіть якщо інтенсивність бойових дій в Україні зменшиться.
- Країни-члени НАТО повинні чітко робити внески в нову модель збройних сил НАТО і декларувати свої земельні внески [під оборонну інфраструктуру – ред.] до або на майбутньому саміті у Вільнюсі в липні 2023 року. Це допоможе підвищити єдність членів Альянсу, посилити стримування росії. Публічно прив’яже уряди до цих зобов’язань, а також сприятиме кращому плануванню. Крім того, поточні обмеження всередині країн не повинні зупиняти інноваційні ідеї. Дехто може вирішити зробити двоетапну пропозицію на саміті, залучивши деякі сили вже зараз і вказавши, які зобов’язання вони візьмуть на себе, коли з’являться нові спроможності.
- Зараз, за винятком кількох країн, загалом сухопутні сили Європи не збільшуються в розмірах. Національні плани є ключовим фактором цього. Тим не менш, набір та утримання особового складу залишатиметься складним завданням для більшості без суттєво покращених “пропозицій” особовому складу, інновацій у структурі збройних сил або, можливо, навіть (повторного) запровадження призову. Водночас більші сили матимуть значний вплив на бюджет. Без постійного збільшення бюджету чи використання інших механізмів фінансування, вірогідно, зменшиться здатність інвестувати в інші критично важливі сфери.
- Розмір зобов’язань, які вимагаються трьома рівнями нової моделі збройних сил НАТО, означає, що масштабні розгорнуті збройні сили повинні бути багатонаціональними за призначенням. Багатонаціональність, однак, приносить свої труднощі, оскільки деякі країни історично виявляли більшу довіру до одних партнерів, ніж до інших. Крім того, оскільки країни часто вносять національні застереження і правила ведення бойових дій в операції, збільшення багатонаціональності може посилити ризики.
- Оскільки європейські сухопутні сили прагнуть швидко підвищити готовність, союзникам і самому НАТО необхідно ретельно вивчити стандарти оцінювання. Наприклад, чи є нинішні національні стандарти оцінювання і стандарти оцінювання НАТО реалістичними та оптимізованими для забезпечення єдиної бойової спроможності в усьому Альянсі? Якщо ні, чи потрібно уточнювати критерії готовності особового складу, організації, а також зберігання озброєння?
- Європейським сухопутним силам необхідно буде досягти оптимального балансу між зосередженням уваги на маневрових формуваннях, бойовим забезпеченням і підтримкою бойової служби. Наразі підтримка бойової служби залишається національною відповідальністю, і жоден зі штабів корпусу НАТО не має жодної органічної бойової підтримки. Отже, чи варто бойове забезпечення і підтримку бойової служби відносити до рівня корпусу НАТО? Якщо вони віддають перевагу збереженню цих функцій на національному рівні, члени Альянсу повинні враховувати, що за нинішніх обставин їм буде важко швидко розгортати і підтримувати сухопутні сили повітрям, сушею і морем.
- Деякі європейські сухопутні сили мають амбітні плани розвитку, але незрозуміло, чи рівень фінансування дозволить їх повноцінно реалізувати. Навіть якщо фінансування збільшиться, сухопутні сили зіткнуться з важкими фінансовими компромісами між збільшенням кількості особового складу, систем озброєння, запасів, логістики та оцифруванням. Наразі ця напруга посилюється через великі обсяги озброєння та боєприпасів, наданих Україні.
Європейські сухопутні сили знову визнали необхідність реагування на загрозу з боку росії. Тиск зробити це, здається, був більшим, ніж у 2014 році. І деякі позитивні кроки вже були зроблені. Однак ще належить з’ясувати, чи вдасться зберегти цей імпульс. Лідерство Німеччини відіграватиме ключову роль у стимулюванні розвитку європейських сухопутних військових спроможностей для досягнення цілей нової моделі збройних сил НАТО. Не в останню чергу через заявлені амбіції Берліна забезпечити ядро європейських звичайних спроможностей.
Автори статті:
Бен Баррі – старший співробітник у галузі сухопутних війн
Генрі Бойд – науковий співробітник у галузі оборони та військового аналізу
Бастіан Ґеґеріх – директор з питань оборони та військового аналізу
Майкл Ґєрстад – аналітик-дослідник з питань оборони та військового аналізу
Джеймс Гакетт – старший співробітник з питань оборони та військового аналізу
Йохан Мішель – аналітик-дослідник з питань оборони та військового аналізу
Бен Шрір – виконавчий директор IISS-Europe, голова програми з питань європейської безпеки та оборони
Майкл Тонґ – науковий співробітник з питань оборони та військового аналізу