Внутрішній конфлікт у Судані має всі шанси перерости в чергову затяжну громадянську війну. Сторони протистояння вже застосовують важке озброєння та літаки. Парадоксально, але замість того, щоб вбивати один одного суданці могли б надати ряд озброєнь Україні. Чи справді це так?
Читати далі: Якою зброєю може поділитися Судан з Україною?Мілітаризований Судан
Судан – одна з наймілітаризованіших країн Африки. Практично всю історію своєї незалежності країна постійно воювала, а військові перевороти для неї стали політичною буденністю. За даними The Military Balance 2023 за кількістю військовослужбовців Збройні Сили Судану посідають 9-е місце, поступаючись Ефіопії, Єгипту, Еритреї, Марокко, Алжиру, Нігерії, Демократичній Республіці Конго та Анголі. Армія країни налічує понад 104 тисячі військовослужбовців. Однак для майже 48-мільйонного населення – це доволі незначна кількість. Проте до Збройних Сил Судану не включені так звані Сили швидкого реагування – парамілітарне утворення, що налічує понад 100 тис осіб. Відповідно, це виводить Судан на 4-е місце.
Окрім цього Судан має досить значні (за африканськими мірками) запаси озброєнь. Лише за кількістю танків він займає 4-е місце на континенті, поступаючись Єгипту, Алжиру та Марокко. Йдеться про 465 танків різних типів. До прикладу – це більше половини від тієї кількості танків, яку мала Україна на момент повномасштабного вторгнення рф. Парк бойових броньованих машин Судану складає понад 750 одиниць різних типів. Артилерія – понад 860 одиниць з яких більше 660 – це реактивна артилерія. Повітряні Сили Судану мають 20 винищувачів МіГ-29, 6 бомбардувальників Су-24, 14 штурмовиків Су-25, 34 ударних гелікоптери Мі-24. Загалом, такою кількістю озброєнь не можуть похвалитися найближчі союзники рф – Вірменія та білорусь.
Багато зброї, яку немає за що утримувати
Однак, маючи значну кількість озброєнь, оборонний бюджет Судану складає лише $375,2 млн або трохи більше 1% від номінального ВВП. Вже згадані Вірменія та білорусь на значно менш чисельні за кількістю особового складу та озброєнням армії витрачають більше коштів в абсолютному на відносному вимірах. Йдеться про $749 млн (4,2% ВВП Вірменії) та $2 млрд (2,5% ВВП Білорусі) відповідно.
Тому можна припустити, що Збройні Сили Судану хронічно не отримують достатнього фінансування. Причому йдеться не про зарплатні та соціальні пільги. Наразі в Судані військові перебувають при владі. Затримка зарплатні чи скасування певних привілеїв може мати складні політичні наслідки. Тому логічно вважати, що бюджет Судану економить саме на підтримці наявного озброєння та зберіганні боєприпасів.
Цілком очевидно, що без належного фінансування з часом така зброя може вийти з ладу, а боєприпаси – стати непридатними для використання або взагалі нестимуть небезпеку і потребуватимуть утилізації. А це все також потребує грошових вливань. Тому з часом Хартум постав би перед вибором – або продати/обміняти частину озброєнь, заробивши грошей/отримавши потрібні товари, послуги чи політичні дивіденди, або чекати, коли доведеться виділяти кошти для її утилізації. Наприклад, з 2017 року країна вже стикалася з декількома масштабними вибухами на складах боєприпасів. Вибух у Ньялі (Південний Дарфур) 2017 року, вибух в Хартумі 2020 року, вибух у Залінгеї (Центральний Дарфур) 2022 року. Утім, Судан обрав третій шлях – використати зброю за призначенням. Наразі країна знаходиться на порозі третьої громадянської війни.
Навіщо стара суданська зброя Україні?
Говорячи про кількість суданських танків чи ББМ, справедливо зауважити і про якість. Більшість танкового парку Судану складають радянські Т-54/55 – понад 300 машин. Основними ББМ для Судану є старі БТР-152, БТР-50 та БМП-1. Артилерія взагалі переважно складається із застарілих китайських копій радянських систем. Тому закономірно виникає питання – а навіщо нам суданський мотлох?
Однак, справа не в техніці, а в боєприпасах. Перш за все, треба розуміти, що навіть якби й Україні підходили Т-54/55, Судан не захотів би їх віддавати без заміни. Країна має напружені відносини з Єгиптом, Ефіопією та Південним Суданом. Навіть передача 20 машин може порушити для них баланс сил. З огляду на цю причину Україна не може розраховувати на суданські БМ-21 Град (120 одиниць – 30 з яких придбані в України), Т-72 (70 одиниць – частина з них придбана в України) чи вже згадані МіГ-29.
Проте Судан володіє значною кількістю (за африканськими мірками) боєприпасів, склади яких розкидані по всій території країни. До того ж Судан самостійно опанував виготовлення багатьох типів радянських боєприпасів та створив ряд власних копій радянського озброєння. Наразі відомо про виробництво Суданом патронів 7,62х39 мм та 7,62х51 мм, мін 60 мм, 82 мм, 120 мм, боєприпасів під РПГ-7. Цілком імовірно, що Судан виготовляє і 122 мм снаряди під БМ-21 Град.
Вигоди і для України, і для Судану
На сьогоднішній день невідомо, якими обсягами боєприпасів володіє Судан та які обсяги конкретних типів боєприпасів він здатен виготовляти. Цілком очевидно, що його виробничі потужності та склади не зовсім коректно порівнювати з американськими, німецькими, польськими чи болгарськими. Допомога Хартуму однозначно не матиме вирішального та ключового характеру. Однак Судан є однією з тих країн, яка може надавати Україні ряд боєприпасів радянських калібрів. Причому це можуть бути не лише вище наведені приклади, оскільки інформації про суданський оборонний комплекс доволі мало.
Наразі існують підтвердження, що Україна використовувала 120 мм міни суданського виробництва. Тобто, це свідчить про налагодження певних контактів. Варто нагадати, що в червні 2021 року Україна допомогла Судану з погашенням боргу перед МВФ у сумі $6 млн. Тоді багатьма політиками та експертами дана новина розцінювалася як розтрата державних коштів на сумнівний захід, оскільки Судан традиційно відносився до проросійських держав. Однак, гіпотетично, це зіграло свою роль у поступовому порозумінні між Києвом та Хартумом. Не без допомоги Вашингтону.
Режим генерал-лейтенанта Абдель Фаттах аль-Бурхана з 2021 року почав затягувати реалізацію угоди з рф щодо надання їй місця в Порт-Судані для розгортання морської військової бази. Не говорячи про те, що на рівні Генасамблеї ООН Судан перестав підтримувати росію. За правління аль-Бурхана політика Хартуму стала більш гнучкою і варіативною. Для Судану з’явилася можливість зняття ряду санкцій та нормалізації відносин з багатьма демократичними державами світу.
Однак нинішнє протистояння в Судані може позбавити Київ перспективного постачальника боєприпасів, а Хартум – політичної стабільності на довгі роки.
Данило Древницький