Останнім часом світова спільнота уважно стежить за пожвавленням військового співробітництва між Російською Федерацією та Ісламською Республікою Іран. Оприлюднюються факти постачання іранської зброї до РФ, яку використовують для ведення бойових дій в Україні. Почастішали офіційні візити іранських високопосадовців до Москви, а російських – до Тегерану, що на думку авторитетних експертів може свідчити про налагодження співпраці двох країн в сегменті виробництва ядерної зброї.
До речі, історія російсько-іранської «дружби» має глибоке коріння. Мало кому відомо, але навіть у радянські часи, користуючись приязними стосунками з деякими іранськими політиками того часу, Йосип Сталін замислювався над створенням Іранської СРР. Генсеку частково вдалося посилити політичний вплив на півночі цієї країни завдяки військовому вторгненню, яке розпочалося у розпал Другої світової війни.
Іранська операція – це вторгнення в Іран під кодовою назвою «Згода», яке відбулося 25 серпня-17 вересня 1941 року.
Військова операція проводилася з метою забезпечення безпеки іранських нафтових родовищ і налагодження шляхів постачань Радянського Союзу, який брав участь у воєнних діях проти країн гітлерівської «вісі» та їхніх союзників.
Вторгнення стало для Ірану неочікуваним. Воно розгорталося з Південного Кавказу при підтримці авіації та Каспійської флотилії. На північ Ірану увійшли 53-а армія Середньоазійського військового округу, 44-а і 47-а армії Закавказького фронту, яким командував генерал-лейтенант Дмитро Козлов. У бойових діях взяли участь 409 бойових літаків і близько тисячі танків Т-26, які не потрапили на інші фронти Другої світової війни.
Іранська армія не чинила дієвого супротиву. До того ж швидкій перемозі сприяло і рішення іранського шаха заборонити своїм військам знищувати мережу автомобільних і транспортних шляхів, які будувалися під його патронатом і стали значним досягненням передвоєнного Ірану.
За результатами операції СРСР окупував північ країни з містами Ардебіль, Тебріз, Урмія.
Іран завжди був васалом Росії
9 травня 1945 року Друга світова війна в Європі (або Велика Вітчизняна війна, як її іменували в СРСР) закінчилася, але Радянський Союз реалізував план створення двох прорадянських сепаратистських народних республік – Мехабадської республіки та Демократичної республіки Азербайджан. Таким чином СРСР повністю контролював Північний Іран і робив там, що хотів!
Варто відзначити, що ще на початку 20-х років минулого століття, до формального створення СРСР, саме РСФРР (Росія) підтримувала Гілянську Радянську Соціалістичну Республіку, яка виникла та існувала на території іранського остана (провінції) Гілян з червня 1920 по вересень 1921 року. Ще раніше Росія вела боротьбу за володіння південними регіонами та їх утримання у другій половині XVII століття – в ХІХ столітті, яка вилилася у три російсько-перських, сім російсько-турецьких, Кримську та Кавказькі війни, безповоротні втрати від яких перевищили мільйон людей.
Росія завжди контролювала деяких політиків і навіть високопоставлених військових у керівництві Ірану. Ця практика збереглася і зараз. Поки Іран сьогодні переживає непрості часи, Росія посилює там вплив на воєнно-політичне керівництво і розширяє агентурну мережу.
Сучасний Іран на кремлівському гачку
Декілька крилатих ракет, запущених в 2015 році з російських кораблів по цілям у Сирії, впали на території Ірану.
Траєкторія польоту проходила через дві країни – Іран та Ірак, оскільки російські кораблі під час пуску знаходилися у південній частині Каспійського моря. Росія стріляла відносно новим типом крилатих ракет «Калібр».
Офіційний представник міністерства оборони Росії генерал-майор Ігор Конашенков тоді заявив, не сказавши нічого конкретного: «Будь-який професіонал у цій області знає, що під час проведення подібних операцій завжди фіксується зображення цілі до і після удару». У повідомленні згадується, що російські кораблі Каспійської флотилії провели 26 пусків крилатих раке по 11 цілях в Сирії. Частина ракет впала на території Ірану.
Міністр оборони Росії Сергій Шойгу доповів президенту Володимиру Путіну, що всі 26 ракет, запущених з чотирьох ракетних кораблів, вразили цілі без шкоди для цивільних об’єктів. Путін привітав міністра оборони з успішним виконанням бойової задачі.
Чому Іран не обурювався після падіння російських крилатих ракет на своїй території? Чому не було офіційних обурень з боку керівництва Ірану? Не відкриємо великої таємниці в тому, що зараз Іран більше, ніж коли-небудь в історії, залежить від Москви, від її технологій, ядерної програми, яку російські спеціалісти там розгортають. Тому вони не стануть робити гучних заяв, навіть якщо російські спецслужби захочуть «змінити» якогось чиновника чи політика в «цікавих для Росії» регіонах Ірану.
Інтереси Росії: з Каспію до Перської затоки
В 1889-1892 рр. російськими інженерами був запропонований проект судноплавного каналу Каспій-Перська затока, який міг би забезпечити найкоротший вихід Росії до басейну Індійського океану. Появі проєкту сприяла колективна відмова Англії, Франції, Австро-Угорщини та Німеччини підтримати російські пропозиції 1878 року щодо Босфору та Дарданелл про контроль Петербургу над цими протоками та розміщення вздовж їхніх узбережь військових баз.
Після розвалу Радянського Союзу вже в 1998 році створюється спільна російсько-іранська експертна група з вивчення водного проекту, результатом якого могло стати будівництво трансіранського каналу. Вже в наступному році уряд Ісламської Республіки Іран офіційно схвалює напрацьовану техніко-економічну угоду. Але на цьому поки все завершується.
Чергова спроба відновлення дискусій з проекту була зроблена в 2016 році, коли загострилися російсько-турецькі стосунки.
Але зараз, в 2022 році, коли Іран особливо ослаблений санкціями і значною мірою залежить від Москви, Росія збирається почати будівництво каналу іранськими ресурсами.
І до, і тим паче після такого будівництва, Росія має намір повністю контролювати територію Ірану, по якій буде проходити канал, і отримати вихід у Перську затоку. Таким чином національні інтереси Російської Федерації будуть враховані після виходу в Індійський океан і скорочення глобальних торгівельних щляхів. У цьому випадку не потрібен ні Суецький канал, ні Гібралтарська протока, ні Босфор, ні інші більш складні шляхи на Схід.
Тому системний вплив Росії на військово-політичне керівництво Ірану буде лише посилюватися, що явно сприятиме реалізації стратегічних проєктів в області військового співробітництва та торгівельно-економічних відносин.
Ігор Воронов, спеціально для Військовий Кур’єр України