Захід не має права безпорадно спостерігати за тим, як росія вбиває мирне населення України. Він повинен взяти на себе ініціативу у боротьбі з російською агресію. Крім того, Захід має показати Володимиру Путіну, що той не залишиться без покарання за свої злочини. Таку думку на сторінках CNN висловив Кір Джайлз, старший консультант британського аналітичного центру Chatham House. «Військовий кур’єр» публікує повний переклад публікації.
Росія повернулася до потужних атак України безпілотниками та ракетами. Це було цілком очікувано. Але, попри це, західні друзі України, схоже, повторюють ті самі помилки, що вони робили минулого року.
Під час торішньої зимової атаки на теплоенергетичну інфраструктуру України, спрямовану на те, щоб заморозити країну до покори, зусилля Заходу були зосереджені на відновленні цієї інфраструктури. Підтримуючи енергетику України, Захід неминуче створював нові цілі для російських атак.
Цього року акцент робиться на постачаннях систем протиповітряної оборони для кращого прикриття українського неба.
Але проблема обох цих підходів полягає в тому, що вони є захисними, і вони не роблять нічого для розв’язання проблеми в її корінні.
Наразі у росії немає причин припиняти атаки на українські житлові квартали та критичну інфраструктуру. Це тому, що Захід в цілому і США зокрема вирішили, що вони не можуть нічого зробити, щоб вплинути на дії росії.
Але просто зробити Україну стійкішою ціллю не є вдалою стратегією. Якщо вони хочуть, щоб загинуло менше мирних жителів, західні партнери Києва мають усвідомити, що вони можуть взяти на себе ініціативу, а не безпорадно спостерігати.
Насправді одним із найбільш непристойних і збочених елементів війни проти України є спосіб, у який світова спільнота дозволила росії вести її. Світ — і Захід — мовчки погодилися з правилами гри, які диктує Москва, де росії надаються безпечні зони, з яких вона може завдавати ракетних ударів по українських житлових будинках, не турбуючись про контрудари.
Ця мовчазна згода свідчить про брак уяви та ініціативи, а також про неспроможність усвідомити, наскільки абсурдним і дивним є те, що росія може продовжувати таку поведінку, не стикаючись на своєму шляху ні з ким, окрім України.
Це психічний параліч, який ґрунтується на припущенні, що росія занадто велика, занадто сильна, занадто ірраціональна або має занадто багато ядерної зброї, щоб на неї можна було впливати. Поведінку російської держави, здається, розглядають як природне явище, за яким потрібно безпорадно спостерігати, а не як результат прорахованих рішень керівних осіб — на чиї розрахунки можуть впливати як стимули, так і стримування.
Припинення ударів не обов’язково означає просто знищення джерел ракетних і безпілотних атак. Зараз це значною мірою виключено, враховуючи заборону США на використання наданої зброї проти росії в її власних кордонах. Але це не означає, що Захід — зі США чи без них — не має жодних важелів впливу.
Захід відхиляє деякі варіанти стримування росії від конкретних дій в Україні. Ці заходи включали присутність військ держав-членів НАТО в Україні напередодні вторгнення, щоб запобігти йому. Цей захід швидко виключили як неефективний без підтримки США.
Але інші рішення Заходу були представлені Москві як явний вибір. Ще в грудні 2022 року Велика Британія повідомила росії, що поставить Україні ракети Storm Shadow, якщо напади на українську цивільну інфраструктуру триватимуть. Росія продовжувала, і тепер Storm Shadow став значним чинником поразки Чорноморського флоту.
Захід може зробити ще багато чого, що Москві щиро не сподобається. Наприклад, обіцянки збільшити постачання далекобійного озброєння, бойових літаків чи ракет великої дальності. Або заяви про більш серйозні наміри конфіскувати російські державні активи, заморожені за кордоном як компенсацію за шкоду, завдану Україні.
Адміністрація Байдена постійно заявляла про своє прагнення підтримати Україну. На жаль, вона також послідовно і чітко повідомляла, що дуже боїться прямої конфронтації з росією. Цей сигнал замінив будь-які реальні зусилля зі стримування Москви. Президент Джо Байден заявив, що «захищає Україну», водночас наголошуючи на «безперечних запевненнях» з боку України, що надані США системи озброєння не будуть використані проти самої росії.
Протягом усієї війни США допомагали Україні зброєю та матеріальними засобами, достатніми для стримання загарбників. Ці постачання були життєво важливими для подальшого виживання України. Але тепер ці потоки також були перекриті представниками Конгресу США, які сповнені рішучості віддавати перевагу внутрішнім проблемам напротивагу майбутній глобальній системі, яка лежить в основі процвітання США. І військове керівництво України не може будувати реалістичні плани, поки залишається незрозумілим, яка військова техніка буде доступна для їх реалізації.
Попри позицію боязкого Білого дому, непокірного Конгресу й американських військових, які, навпаки, залишаються повністю зосередженими на тому, щоб дати можливість Україні витіснити російські сили вторгнення, важливими лишаються саме є дії, а не слова Сполучених Штатів.
Ці дії підтверджують лише один висновок: політичний істеблішмент США вирішив, що перемога Україні над росію не відповідає стратегічним інтересам Сполучених Штатів. Це свідчить про нездатність або небажання визнати жахливі наслідки успіху росії для США та Заходу в цілому.
Існують тривожні паралелі з періодом, що передував Другій світовій війні. Сильні ізоляціоністські голоси в США стверджують, що далекі війни не мають значення вдома. Але росія та Китай тепер займають місце Німеччини та Японії 1930-х років.
Тим часом США, можливо, сподівалися, що невійськових заходів – таких як економічні санкції та обережний і поступовий підхід до озброєння України – буде достатньо для врегулювання стратегічної конфронтації з росією. Якщо так, то це явно не вдалося.
Упродовж усього конфлікту Сполучене Королівство принаймні говорить правильні речі та закликає дати Україні змогу перемогти росію, а не просто вижити. Європа також тепер каже, що має на меті нарощувати виробництво зброї, щоб допомогти Україні — приємна новина.
Але це не замінить набагато глибшу необхідність — зміну мислення щодо того, як поводитися з росією. І коли США відмовляється від статусу лідера, в інших з’являється можливість активізуватися. Прифронтові держави, такі як Польща, які гостро усвідомлюють екзистенціальну природу загрози, можуть взяти на себе більшу роль у зміні того, як Захід загалом розуміє конфлікт — не лише у відкритому бою в Україні, а й у ширшій війні, яку веде Росія зі світовою системою, яка десятиліттями забезпечувала безпеку Європи.
Захист цієї системи буде складним та дорогим, і передбачатиме важкий вибір як для Європи, так і для Північної Америки.
Але в сьогоднішній ситуації рівняння надзвичайно просте: чим менше Захід хоче показати росії, що його дії мають наслідки, тим більше українських чоловіків, жінок і дітей загине.