У Нагірному Карабасі — знову війна. Сьогодні Азербайджан почав з артилерії та безпілотників завдати ударів по вірменським позиціям, назвавши це «антитерористичною операцією». А офіційний Баку зажадав виведення вірменських військових з регіону. Схоже, що азербайджанці вирішили закінчити справу, яку розпочали ще 2020 року, — відновити повний контроль над Нагірним Карабахом.
Вірменія до останнього намагалася уникнути загострення конфлікту. В Єревані розуміли, що розраховувати їм немає на кого. Відносини з США, з якими нещодавно країна провела спільні військові навчання, ще недостатньо міцні, щоб Білий дім втручався в конфлікт. А давній “союзник” Вірменії — росія — свого партнера по ОДКБ зрадила. Російські миротворці, які мали б забезпечувати мир у Карабасі, просто втекли. І звісно, що вони не могли б цього зробити без команди Кремля.
Головна вимога Азербайджану — виведення вірменських військ з території всього Нагорного Карабаху. Для Єревану це означатиме остаточну поразку в регіоні і його втрату. Але, схоже, у вірменської влади немає вибору. Власні збройні сили Вірменії протистояти азербайджанській армії не можуть. А російські миротворці, які були присутні в регіоні, втекли наче за командою.
До чого тут Туреччина?
На Генасамблеї у Нью-Йорку президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що довіряє росії, так само як і Заходу. Буквально журналістам він сказав наступне: «У мене немає причин не довіряти їм», маючи на увазі російську владу.
На перший погляд, слова турецького лідера звучать дивно після невдалої поїздки в Сочі, де Володимир Путін відмовив йому у повернені до «зернової угоди». Але, схоже, що зовсім не українське збіжжя змусило Ердогана принижуватися і їхати до кремлівського диктатора на зустріч. Все вказує на те, що частинку своєї самоповаги турецький президент розміняв на Вірменію, про що раніше вже писав «Військовий кур’єр». Такий собі, турецький гамбіт.
Саме після візиту Ердогана до росії Азербайджан — споконвічний партнер Туреччини — почав готуватися до військової операції в Карабасі. Підтверджує тезу про домовленість між Ердоганом і Путіним і поведінка російських миротворців, які просто втекли з зони конфлікту. І в цьому контексті не дивно, що Ердоган зізнається у довірі до росії. Путін його не надурив — наказав своїм миротворцям не втручатися у Карабаху і дозволив Азербайджану в союзі з Туреччиною зробити свою справу.
Власне, про бездіяльність російських миротворців ще минулого тижня говорив прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян. В контексті блокування азербайджанськими військовими Лачинського коридору, який поєднує Карабах та Вірменію, Пашинян заявив, що російські військові провалили свою місію. Тобто голова вірменського уряду ще тоді визнав бездіяльність росіян.
Чому Ердоган ховається за українським зерном?
Чому Ердоган прикривався «зерновою угодою», щоб зустрітися з Путіним? У турецького президента не було інших варіантів. Адже Захід останнім часом активно підтримує саме вірменську сторону. Так, наприклад, на події вже відреагував президент Європейської ради Шарль Мішель, який закликав Баку негайно припинити бойові дії у Нагірному Карабаху і розв’язувати питання за столом переговорів.
А Туреччина при всій своїй авторитарності все ж таки намагається бути частиною західного світу. Про це свідчить і її членство в НАТО, й намагання Анкари відновити перемовини про вступ до Європейського Союзу. Власне, про це говорив й Ердоган в Нью-Йорку.
«Ми продовжуємо наголошувати на важливості пожвавлення процесу вступу Туреччини до ЄС», – сказав Ердоган.
Якщо ж Анкара відкрито підтримає Баку у війні за Нагірний Карабах, це може посварити Ердогана з Європою та США. І шлях до європейської родини для Туреччини буде закритий остаточно. Турецькому президенту доведеться долучатися до клубу самотніх диктаторів, де один одного розважають Путін та Кім Чен Ин.
Що чекає на Вірменію?
Все йде до того, що війну за Нагірний Карабах Вірменія програє. Це вже майже доконаний факт. Але на цьому проблеми для Єревана можуть не закінчитися. Азербайджан цілком може спробувати «об’єднатися» ще й з Нахічеванською автономною республікою. Це частина Азербайджану, яка відділена від основної країни територією Вірменії.
І єдиний вихід для вірменської влади у протистоянні з Баку — знайти нових союзників замість росіян. Власне, цим уряд Пашиняна зараз активно й займається. Нещодавно Вірменія вперше провела спільні військові навчання з США. До того ж Єреван почав активно підтримувати Україну й вперше передав Києву гуманітарну допомогу.
Показовим є й намір Вірменії ратифікувати Римський статут, який зобов’язує виконувати рішення Міжнародного кримінального суду, того самого, що видав ордер на арешт Путіна.
А ось відносинам Єревана з Москвою, схоже настав кінець. І втеча російських солдатів із Нагірного Карабаху лише поставила у них крапку. Вірменсько-російський союз розвалився до цього. Про це свідчили й фактичний вихід Вірменії з ОДКБ, і заява Пашиняна про те, що залежність Вірменії від росії у питаннях безпеки — це «стратегічна помилка».
Чи врятує Вірменію від програшу у війні Захід? Поки що сказати важко. На дипломатичному фронті у Єревана є певні успіхи. І ЄС, і США повністю підтримують вірменську сторону. Але не про яку більш серйозну допомогу — постачання зброї та техніки — поки не йдеться.