У протистоянні Ізраїлю та Хамасу російська влада виступила на боці терористів. Про це красномовно свідчить політика Кремля, який після подій 7 жовтня, що призвели до загибелі більш як тисячі ізраїльтян, жодного разу не засудив терористів. Навпаки, Москва показово прийняла у себе хамасівських лідерів та заблокувала резолюцію Ради безпеки ООН, яка засуджувала вторгнення до Ізраїлю.
Більш того, Володимир Путін закликав Єрусалим, сісти з Хамасом за стіл переговорів. Що є дуже лицемірною позицією. Адже саме ця людина майже чверть століття тому особисто віддала наказ, зрівняти із землею Грозний. Те саме за наказом російського диктатора робить зараз російська армія й в Україні.
Позиція росії у конфлікті Хамасу та Ізраїлю наочно демонструє, наскільки є лицемірною зовнішня політика Кремля. Держава, яка у 21 столітті влаштувала геноцид сусіднього народу, дозволяє собі виступати з критикою дій армії оборони Ізраїля в Секторі Газа. Так, наприклад, минулого місяця голова російського МЗС Сергій Лавров заявив, що не можна боротися з тероризмом методами, «які суперечать гуманітарному праву».
«Невиборні бомбардування житлових кварталів, лікарень, дитячих садків та інших громадських приміщень, внаслідок чого тисячі безневинних громадян, включаючи дітей, втрачають свої життя», – так прокоментував Лавров ситуацію в Газі. Хоча насправді коментар головного російського дипломата більше підходить до того, що Кремль зараз робить в Україні. Та колись робив у Чечні.
Як росія знищувала українців у Маріуполі
Першим українським містом, де росія показала своє справжнє обличчя, став Маріуполь. Саме знищення «столиці металургів» дуже часто порівнюють з тим, які жахіття свого часу влаштувала російська влада у Грозному. Майже чверть століття тому за прямим наказом Володимира Путіна російська армія почала бомбардування найбільшого міста Чечні. За оцінками російських правозахисників, в Грозному загинуло 35 тисяч мирних жителів. З них 5 тисяч — діти.
Те саме відбувалося й в Маріуполі. У березні минулого року під бомбардування потрапив навіть пологовий будинок. Шокуючи кадри наслідків звірської атаки росіян облетіли світ. Під завалами опинилися вагітні жінки та немовлята. Вижити вдалося не всім…
При цьому у Маріуполі фактично не діяв гуманітарний коридор, яким можна було б покинути місто. А спроба втекти із пекла, яке влаштували росіяни, для багатьох закінчувалася смертю. Інші ж потрапляли до російських фільтраційних таборів.
Не треба також забувати, що тисячі маріупольських дітей, та й не тільки маріупольських, були примусово, без згоди батьків, вивезені до росії. Цей злочин вже визнали навіть на міжнародному рівні. Саме за викрадення українських дітей Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав ордер на арешт Путіна, що є безпрецедентним рішенням у практиці МКС. На початку цього року головний прокурор Гаазького трибуналу Карім Хан прокоментував цю подію наступними словами:
«Вперше в історії МКС судді вважають за потрібне видати ордер на арешт лідера чи високопосадовця країни — постійного члена Ради безпеки ООН, країни, яка має захищати статут ООН».
На Маріуполь планували перетворити всю Україну
Проте докази, які зараз збирають українські та міжнародні правозахисники, свідчать, що росія планувала застосувати «маріупольську» тактику по всій Україні.
Так, за даними Global Rights Compliance – юридичної фірми, яка долучена до збирання доказів злочинів рф, Кремль намагався влаштувати в країні справжній голод. Робив він це у три етапи. Вперше — під час вторгнення, коли українські міста були в облозі, а постачання продовольства блокувалося. Серед задокументованих інцидентів – вбивство у березні минулого року в Чернігові 20 мирних жителів, які стояли в черзі за продуктами. Слідчі також вивчають подібні факти під час облоги Маріуполя.
Друга фаза — це знищення запасів їжі та води, а також джерел енергії по всій Україні. Юристи стверджують, що ракетні удари росіян по енергетичній інфраструктурі в розпал зими були цілеспрямованими, а отже злочинними.
Третій етап стосується того, що відбувалося влітку. Це знищення української портової інфраструктури, через що країна не могла експортувати продовольчу продукцію до країн Африки, де люди через це голодують.
Український досвід звільнення міст
Напротивагу російським методам ведення війни можна згадати українське звільнення у 2014 році Сєвєродонецько-Лисичанської агломерації, чисельність населення якої як раз можна порівняти з Грозним. Цю операцію у своїй книзі «Незавершена війна» детально описує військовий експерт підполковник ЗСУ Олександр Сурков.
У книзі Суркова різницю між діями російської армії у Грозному та українських військ у Лисичанську наочно демонструють спогади генерал-майора Віктора Назарова, якого 2014 року призначили начальником оперативного штабу АТО. Так, наприклад, Назаров згадує, що на відміну від столиці Чечні, де до міста заходила танкова бригада без підтримки піхоти, у нас попереду йшла саме піхота, а бронетехніка йшла позаду та використовувалася як прикриття.
«Піхота під прикриттям рухалася під козирками будівель, прикриваючи тих, хто рухається протилежною стороною вулиці, вперед висувалися дозори. Магістралей, де противник мав можливість перевищувати висоти по лінії прицілювання та можливість вести кинджальний вогонь вздовж вулиці, намагалися уникати», — згадує Назаров.
Місто було поділено на сектори, штурмовим групам поставлені завдання, рухатися паралельними вулицями. Українські підрозділи розуміли, що головні магістралі підготовлені до оборони, тому ними йшли лише дозори, а основні — з бокових. Зайнявши Лисичанськ, сили АТО повністю забезпечили собі лівий фланг на Донецьк.
Як відзначає автор книги, особливістю Лисичанської операції стали бойові дії у великому місті. Однак, на відміну від російської армії, яка 1994 року при штурмі втратила тисячі солдатів та сотні одиниць бронетехніки, але так і не змогла взяти місто, а за п’ять років потому просто знесла Грозний з лиця землі артилерією та авіацією, підрозділи Збройних Сил України звільнили Лисичанськ за один світловий день, завдавши місту мінімальних руйнувань.