fbpx

Останніми днями вектор зусиль російської пропаганди чітко пересунувся в бік окупованих територій Донбасу. Спочатку – звернення російської Держдуми до Путіна про визнання “ДНР” та “ЛНР”, яке він “взяв до відома”, потім активно почала розповсюджуватися інформація щодо початку “мобілізації” у так званих “ДНР” та “ЛНР”. Далі – фейкові вкиди про обстріли ЗСУ та дії “дрг Правого сектору” з демонстраційною евакуацією цивільних.

Якщо це і є путінський план “Б”, то в чому він полягає і як до нього готується наша армія? Будемо розбиратися.

Мобілізація по-путінськи

Вже мало хто пам’ятає що мобілізацію у, як кажуть в Росії, самопроголошених республіках оголошували двічі. Першу – 23 травня 2014 року, другу – 2 лютого 2015 року.

Мобілізація 2014 року суттєвих наслідків не мала і виконувала суто політичну функцію. 11 травня у “ДНР” та “ЛНР” було проведено так звані “референдуми про державний суверенітет”, які не мали жодних наслідків, бо їх не визнала навіть Росія, тому керівникам сепаратистів було необхідно демонструвати “ознаки державності”, які б транслювалися російськими пропагандистськими ЗМІ.

Мобілізація 2015 року збіглася з початком активних дій на Дебальцевському виступі. На друге лютого було захоплено Вуглегірськ, йшли запеклі бої в районі Нікішиного та по східному рубежу оборони. В цей день покійний “голова ДНР” Олександр Захарченко публічно оголосив про намір призвати протягом десяти днів сто тисяч людей. Ніяких ста тисяч мобресурсу на той час в ДНР вже не було. Метою цієї “мобілізації” була легалізація швидкого нарощування військ що відбувалося шляхом введення на територію України регулярних підрозділів збройних сил РФ.

Тобто “мобілізація”, про яку йде мова сьогодні, очевидно означає, що Кремль планує наростити чисельність своїх армійських корпусів(1-й ДНР, 2-й ЛНР) у ОРДЛО. А з цього своєю чергою можна зробити висновок, що Путін все ж таки планує повернутися до оперативно-політичного плану 2015 року “Новоросія лайт”.

Новоросія-лайт

Цей план полягав у намаганні почавши з Дебальцеве взяти під контроль всі території Донецької та Луганської областей в межах адміністративних кордонів. Це б дало хоч якусь формальну підставу провести нові референдуми та “визнати” ДНР та ЛНР.

Якщо вважати “планом “А” той аналіз, що був оприлюднений головою ГУР Будановим наприкінці листопада минулого року, то локалізація агресії на дві області виглядає як дуже вірогідний план “Б”. Безумовно, це свідчить про “зменшення апетитів” Кремля.

Ні, намагання росіян повернути Україну у “сім’ю братніх народів” нікуди не поділося. Але загроза накладання критичних для російської економіки санкцій, таких як тотальний арешт російських валютних рахунків, відключення від світової банківської системи та блокування експорту сировини – що за наслідками для російської економіки еквівалентно масованому ядерному бомбардуванню – стало для Кремля реальністю.

Путін дуже добре розуміє, що часи захоплення Південної Осетії, Криму та Донбасу, коли Барак Обама та європейські лідери лише “виказували занепокоєння” для нього скінчилися. З жорстими заявами виступає Джозеф Байден. США та Європа (навіть економічно залежна від Росії Німеччина) змагаються у наданні Україні комплексної воєнної допомоги, в тому числі летальною зброєю.

Навіть факт проголошення Зеленським збільшення ЗСУ на 20 бригад та 100 000 людей, при всьому його дилетантському та популістичному змісті – це дуже чіткий сигнал Кремлю, що загальна політична ситуація в України не змінилася з 14 року, і з українським президентом, хто б цю посаду не займав, не вдасться домовитися. Просто тому, що цього йому не дозволить активний шар суспільства.

У таких умовах політичний ризик санкцій за вторгнення з російської території, навіть з території Білорусі дуже високий. Безумовно, демонстраційні дії по нарощуванню сил в ОРДЛО, напруженню ситуації та об’єктивізації “республік” можуть бути відволікальним маневром на фоні вибудовування Україною лінії оборони на півночі. Але і сценарій “плану Б” не слід повністю відмітати.

Пограємо у політичні шахи

Який тут може бути сценарій? Припустимо, Путін дає добро своїй Думі на голосування по визнанню ДНР та ЛНР. Результати такого голосування передбачені та зрозумілі. В Росії, населення якої з п’ятнадцятого сторіччя живе загарбницькими ідеями “збирання земель” сприймуть це визнання з ейфорією та піднесенням, тим самим укріплюючі владу Путіна яка після міжнародного пресингу явно похитнулася.

Далі починається введення військ під виглядом мобілізації та допомога “союзним державам” у “звільненні” територій.

Схема для Кремля досить ризикована. Перш за все, “визнання республік” словами прессекретаря Путіна не корелюється з мінськими угодами – тобто виключає продовження нормандського формату. Далі, не факт що намагання здійснити вторгнення через буферну зону буде “проковтнуто” Заходом. Байден – не Обама і навіть не Трамп, він діє може і не так яскраво, але системно, рішуче та цілеспрямовано. Тобто путінські “ході конем” не усунуть загрози накладення нищівних санкцій.

Але все це виключно за умовою, що збройні сили будуть здійснювати рішучій та ефективний спротив агресору. Бо воювати за Україну окрім українців ніхто не буде.

Не диванна війна

Розглянемо “план Б” з суто військової точки зору. Напрямки можливого наступу з території ОРДІЛО визначені з часів Другої світової війни , вони визначаються в першу чергу географічними факторами.

У Луганській – Алчевськ – Лисичанск – Северодонецьк з форсуванням Сіверського Донця та розвитком наступу на північ.

У Донецькій – Дебальцеве – Бахмут – Слов’янськ, Горлівка-Торецьк, Авдіївка-Покровськ, Донецьк – Курахове та Докучаєвськ – Волноваха – Маріуполь.

Чи готові ми до цього?

Нинішня лінія розподілу з прилеглою територією є зоною проведення Операції Об’єднаних сил. Рубіж оборони – ланцюжок опорних пунктів, що відповідно особливостям місцевості знаходяться на відстані до декількох кілометрів один від одного. Далі від першої лінії – друга, про особливості якої ми писати не будемо. Ширина нейтральної смуги місцями досягає чотирьох кілометрів. На танконебезпечних напрямках знаходяться в основному ті ж самі застарілі радянські “Рапіри” та “Фаготи”. Тотальної лінії переносних зенітно-ракетних комплексів не існує.

В інженерному плані передові ВОПи обладнано відносно слабо – за сім років позиційної війни лінія розподілення так і не стала лінією Маннергейма. Переоснащення на сучасну бойову техніку йде дуже повільно. Внаслідок малого відсотка фахівців що навчені працювати з сучасною технікою – радіостанціями Харріс та Асельсан, ПТРК Стугна та Джавелін, ПЗРК “Ігла” та “Стінгер” та завдяки пострадянській системі “тотальної матеріальної відповідальності” – попри бравурні фото в соцмережах начальники на всіх рівнях намагаються усіма силами тримати цю коштовну та малознайому їм техніку і зброю на складах, не ризикуючи її використовувати на першій лінії “не дай боже загублять або зломають”..

Тобто ті сили ООС, що сьогодні приймуть перший удар ворога, ефективні проти стрілецької та важкої піхотної зброї. Зупинити власними силами штурми механізованих колон що будуть діяти за підтримкою артилерії і авіації вони не зможуть. Безумовно, взводними опорними пунктами наша лінія оборони не обмежена. Бойові дії 16-18 років на Світлодарській дузі та в районі Авдіївської Промзони показали, що наше командування дуже швидко підтягує на небезпечні напрямки механізовані резерви та ефективно використовує артилерію. Але це – по точковим бойовим діям. А якщо наступ піде одночасно по шести напрямкам які описані вище, та ще за підтримкою російської штурмової авіації та десанту?

Висновок однозначний. Не забуваючи посилюватися на безпосередніх кордонах з Росією в зоні дії ООС треба готуватися до повноцінної війни. Це означає – в будь-якому випадку, попри російську істерію “про провокації” терміново вибудувати мінімум дві щільні лінії оборони з надійними стаціонарними об’єктами, такими як бетонні ДОТи, бліндажі, підземні комунікації Забезпечити ці лінії оборони протитанковою та протиповітряною зброєю з розрахунку повного перекриття всіх танконебезпечних напрямків та багатоешелонованого протиповітряного контролю над усією лінією розподілу. Як мантру повторювати всім, від рядового до багатозіркових генералів : “Стугни та Джавеліни, Ігли та Стінгери” поки це не стане реальністю. Масово навчати кадрових військовослужбовців та резервістів сучасній протитанковій та протиповітряній зброї, засобам зв’язку.

План Путіна по реанімації ідеї “Новоросії-лайт” в будь-який час може стати реальністю. А від того як ми в перші часи вторгнення зустрінемо ворога – залежить доля країни

Обговорення у Фейсбук