Нещодавній візит Сі Цзіньпіна до росії став демонстрацією публічної підтримки російського лідера. Але насправді він окреслив асиметричність китайсько-російських відносин. Китай поступово перетворює росію на пішака для власних геополітичних ігор.
“Рівніший” Китай
Наприкінці нещодавнього візиту до росії китайський лідер Сі Цзіньпін у розмові із президентом володимиром путіним заявив, що “…у світі відбуваються зміни, яких ми не бачили 100 років. Давайте рухати ці зміни разом”. На що російський лідер, рапортуючи, відповів: “Згоден!”.
Така, здавалося б, імпровізована, але ретельно підготовлена театральна сцена окреслила результат поїздки Сі та траєкторію китайсько-російських відносин. Варто нагадати, що путіна засуджує весь цивілізований світ за воєнні злочини, скоєні в Україні і проти України, а Міжнародний кримінальний суд видав ордер на його арешт. Фактично китайський очільник вкотре показав, що він сам буде вирішувати з ким підтримувати стосунки, а з ким ні.
Проте справді значні події під час візиту відбулися в закритих форматах особистих дискусій. Сі та путін прийняли низку важливих рішень щодо майбутнього китайсько-російського оборонного співробітництва та, ймовірно, домовилися про угоди щодо обігу зброї.
Дружба проти…
Невдала, м’яко кажучи, війна щодо України та посилення міжнародних санкцій значно звужують можливості кремля. І одночасно підвищують економічну й технологічну залежність рф від Китаю до безпрецедентного рівня. Ці зміни надають Пекіну все більше важелів впливу на москву. Погіршення відносин Китаю зі США перетворюють росію на незамінного молодшого партнера у протидії Америці та її союзникам. Оскільки Сі готує Китай до тривалого протистояння з наймогутнішою країною світу, йому потрібна будь-яка допомога.
Високопоставлені особи Компартії Китаю відкрито обговорюють необхідність зближення з росією. Особливо на фоні більш «ворожої» політики США, спрямованої на стримування зростання могутності “Піднебесної імперії”. Міністр закордонних справ Китаю Цінь Ґан заявив, що партнерство з рф дуже важливе в той час, коли деякі сили виступають за “гегемонію, однополярність та протекціонізм” й керуються “менталітетом холодної війни”. Подібні заяви обґрунтовують факт того, чому Сі вирішив їхати до Путіна особисто. Меседж поїздки Сі був чітким: Китай бачить багато переваг у своїх відносинах з рф, він продовжуватиме підтримувати ці зв’язки на найвищому рівні, і йому не заважатимуть західні критики.
Щоб відвернути зростаючий тиск США та Європи через підтримку російської федерації, Пекін запропонував продуману дипломатичну схему. Йдеться про “мирне врегулювання війни” між Україною та росією, представленого на річницю російського вторгнення. Документ являє собою перелік тез, які Пекін вже неодноразово озвучував, включаючи повагу до територіальної цілісності держав і протидію одностороннім санкціям. Відсутність у ньому конкретних шляхів мирного врегулювання, відновлення територіальної цілісності України, відповідальності росії за воєнні злочини – є усвідомленою особливістю, але не помилкою.
У Пекіні прекрасно розуміють, що ні Київ, ні москва наразі не налаштовані на переговори. Пропозиція Китаю це не більш, ніж демонстративний привід для візиту китайського лідера до росії. Справжні його причини обговорювалися за лаштунками, у приватних бесідах між путіним і Сі.
Більше, ніж представництво
кремль опублікував список із 14 документів, підписаних сторонами, включаючи дві заяви Сі та путіна. Це здебільшого незначні меморандуми між міністерствами. Жодних важливих угод не проголошено. Але при ближчому розгляді виникає зовсім інша картина, яку Пекін і москва мають наміри приховувати від світу.
Усупереч звичній практиці кремль не оприлюднив список чиновників і бізнесменів, присутніх на переговорах. Про них можна дізнатися, лише переглянувши фотографії з саміту, та прочитавши коментарі у кремлівській пресі. Уважний погляд виявляє, що більше половини команди путіна – це офіційні особи, безпосередньо залучені до російських розробок у секторі озброєнь. У цьому списку присутні: Дмитро Медведєв, Сергій Шойгу, Дмитро Шугаєв, Юрій Борисов, Дмитро Чернишенко.
За результатами візиту є всі підстави вважати, що команди Сі та путіна домовилися про нові оборонні угоди.
Варто зауважити, що раніше подібна практика мала наступний вияв. Після попередніх зустрічей обидва лідери приватно підписували документи, пов’язані з угодами на озброєння, і лише пізніше інформували про це світ. Наприклад, у вересні 2014 року, після окупації росією Криму, кремль продав Китаю ЗРК С-400. Пекін став першим закордонним покупцем зразка “сучасного” російського ППО. Однак про угоду було заявлено лише через вісім місяців в інтерв’ю генерального директора “Рособоронекспорту” Анатолія Ісайкіна газеті “Коммерсантъ”.
Після того, як у 2017 році Конгрес США ухвалив закон про протидію супротивникам шляхом санкцій, москва і Пекін перестали розголошувати військові контракти. У вересні 2018 року Вашингтон запровадив санкції щодо генерала Лі Шаньфу у справі закупівлі російських Су-35 та С-400. Варто нагадати, що в березні 2023 року Лі призначили міністром оборони Китаю. Нині, 16-19 квітня, на запрошення російського колеги Сергія Шойгу, Лі Шаньфу має відвідати рф. Заявляється, що обидва міністри обговорять питання військових навчань. Однак більш імовірно, що головною темою переговорів буде контекст українського контрнаступу. Особливо зважаючи, що останнім часом американські та європейські аналітики все більше висловлюють сумніви в його близькості та успішності. Більш реальним є часовий проміжок початок-кінець серпня, коли надійде все необхідне озброєння та новосформовані військові частини отримають безпосередній бойовий досвід.
Залежність технологій
Варто згадати, що Китай покладався на російську військову техніку ще з 1990-х років. Після ембарго ЄС та США на постачання озброєнь, запровадженого після різанини на площі Тяньаньмень у 1989 році, Пекін мав скрутне становище. Єдиним джерелом сучасної іноземної зброї для нього була москва. З розвитком військової промисловості Китаю, його залежність від інших країн зменшилася. Нині Пекін може самостійно виробляти широку номенклатуру озброєння і має явну перевагу над Росією в багатьох сферах військових технологій. Але для посилення подальших досліджень, розробок і виробництва Китай все ще хоче отримати доступ до деяких російських технологій. Наприклад, ракет “земля-повітря”, двигунів для винищувачів, підводного обладнання субмарин та безпілотних літальних апаратів.
Десять років тому кремль не хотів продавати передові військові технології Китаю. москва хвилювалася, що Пекін може перейняти технологію та самостійно виготовляти зброю (як це вже було раніше). Не говорячи про можливі претензії на малонаселені та багаті на ресурси Сибір та Далекий Схід. Однак поглиблення розколу між росією, США та Європою з 2014 року змінило ситуацію. Після початку повномасштабної агресії проти України та повного розриву зв’язків із цивілізованим світом москва змушена продати Китаю свої найпередовіші та дорогоцінні технології.
Ще на початку 2010-х років деякі російські аналітики виступали за спільні із Китаєм проєкти та обмін військовими технологіями. Вони стверджували, що це найкращий спосіб модернізації російської оборонної промисловості. Без цього прогресу швидкі темпи власних науково-дослідних робіт Китаю незабаром зроблять російські технології застарілими. Нині такі погляди в росії стали загальноприйнятими. Вона почала відкривати університети та наукові інститути для китайських партнерів та інтегрувати дослідницькі установи з китайськими. Наприклад, концерн “Huawei” потроїв дослідницький штат у росії після початку американської кампанії з протидії китайському технологічному гіганту.
Терпіння слабшого
Ні Пекін, ні москва не зацікавлені в розкритті подробиць будь-яких приватних переговорів під час саміту Сі – путін. Те ж саме стосується покращення доступу російським компаніям до китайської фінансової системи. Варто зауважити, що Ельвіра Набіулліна, очільниця Центробанку рф, була безпосередньою учасницею двосторонніх переговорів. росія швидко стає все більш залежною від Китаю. Пекін нині є основним експортним напрямком москви і джерелом її технологічного імпорту. Не говорячи про те, що юань стає улюбленою валютою рф для торгових розрахунків, заощаджень та інвестицій.
Участь представників деяких з найбільших російських виробників сировини свідчить про те, що Сі і путін обговорювали розширення продажу природних ресурсів рф. Однак зараз Пекін не хоче привертати увагу до цього. Китай прагне уникнути критики за надання коштів москві на ведення агресії проти України. Сі Цзіньпін може дозволити собі очікування, вплив Китаю лише зростає. У Пекіна є багато потенційних продавців, включаючи його традиційних партнерів на Близькому Сході та Африці. Тоді як у рф потенційних покупців стає все менше.
Можливо, що москва прийме рішення, щоб принаймні деякі угоди, досягнуті в березні, були оприлюднені. кремль хоче продемонструвати, що знайшов надійного покупця та союзника. Але саме Китай вирішує, коли і як будуть підписані та оголошені будь-які нові угоди щодо ресурсів. У росії немає іншого вибору, окрім як чекати та підкорятися своєму могутньому сусіду.
Хто зверху
Китайсько-російські відносини стали вкрай асиметричними, але вони не односторонні. Пекін все ще потребує москви, яка може надавати йому певні унікальні активи. Зброя та військові технології, більш вільний доступ до наукових розробок і природні ресурси, які можна постачати через безпечний сухопутний кордон. Все це робить росію незамінним партнером для Китаю. Антиамериканізм та постійне місце у Раді Безпеки ООН – теж важливий бонус для Пекіну.
Хоч Китай і має великий вплив у кремлі, але він не визначальний. Дещо подібні відносини існують між Китаєм і Північною Кореєю. Не зважаючи на абсолютну залежність Пхеньяна від Пекіна, та спільну ворожість до Вашингтона, Китай не може повністю контролювати режим Кім Чен Ина. Китай діє досить обережно щодо Північної Кореї поряд. росія знайома з такими форматом відносин, оскільки підтримує подібні із білоруссю. москва є старшим партнером, який може тиснути, впливати та примушувати Мінськ. Але не може повністю визначати білоруську політику за всіма напрямками.
Однак зараз, розмір і примарна могутність можуть дати кремлю помилкове відчуття безпеки в асиметричних відносинах з Пекіном. Але їхня довговічність, за відсутності серйозних непередбачуваних обставин, залежатиме від здатності Китаю керувати слабшою росією. У наступні роки російському режиму доведеться навчитися вмінню, від якого залежать виживання молодших партнерів у всьому світі – як керувати знизу.
Російські політики старшого віку добре пам’ятають роботи радянських дисидентів. Особливо пророцтво Андрія Амальрика “Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?”. Вчений передбачав неминучий розпад СРСР в результаті війни з Китаєм. Можливо, дисидент помилявся лише частково і через експансію Китаю має розпастися вже не СРСР, а саме росія.
Антон Шевченко