Казахстан відмовився видати агреман (згоду на перебування особи як голови дипломатичного представництва іншої країни) Сергію Гайдаю. Чому так сталося? Що за цим стоїть? Що таке рішення означає для України? Про це та інше читайте в матеріалі “Військового Кур’єра”.
Читати далі: “Посол розбрату” між Україною та КазахстаномХто такий Сергій Гайдай
Неназваний казахстанський дипломат натякнув українському виданню “Дзеркало тижня”, що Астана хотіла би бачити українським послом професійного дипломата, а не публічного політика-чиновника.
У цій безпрецедентній історії (після розвалу срср нічого подібного на теренах дипломатії Східної Європи і Центральної Азії не траплялося) є кілька вимірів. Про причини демаршу ми можемо лише висувати припущення.
Для початку – кілька слів про власне Сергія Гайдая. Він кілька років був керівником Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. За період перебування на посаді чиновник став досить популярною медійною персоною. Гайдай народився на Луганщині, але політикою займався і в Києві, і навіть на Закарпатті. З осені 2019 року він отримав керівництво рідною областю. З початком повномасштабної агресії став одним із впізнаваних спікерів від держави. Сергій Гайдай коментував ситуацію на фронтах, обстріли цивільної інфраструктури, злочини окупантів тощо. І його медійна активність не знижувалася навіть тоді, коли росіяни окупували практично всю Луганську область.
На початку 2023 року його звільнили з посади, але публічних претензій у вищих колах влади до його роботи не висловлювали. Тоді ж почала циркулювати інформація про ймовірне призначення Гайдая на дипломатичну роботу. Пізніше навіть знайшовся напрям – послом у Казахстан.
Петра Врублевського, попереднього українського дипломата в цій країні, президент Зеленський звільнив восени минулого року. Таке рішення глава держави прийняв за наполяганням Астани. Врублевський став відомим через скандальне інтерв’ю місцевим ЗМІ, в якому він заявив наступне: “Намагаємося вбити їх якнайбільше. Чим більше ми вб’ємо росіян зараз, тим менше доведеться вбивати нашим дітям”. Цілком імовірно, що казахська сторона побоюється подібних публічних слів і від Сергія Гайдая. Тому і відхилила його кандидатуру.
Конфлікт між країнами чи сторонній вплив
Відмова прийняти нового посла може бути свідченням серйозної зовнішньополітичної напруги у відносинах між Києвом та Астаною. Особливо варто звернути увагу, що сам факт відмови є безпрецедентним. Відповідно, одразу складається враження, що Казахстан демонструє високий ступінь самостійності. Але виникає питання? Чому ж тоді Астана раніше так наполягала на відкликанні Врублевського і нині боїться дати згоду на Гайдая?
Відповідь досить проста – росія зберігає вплив у цій країні. Не зважаючи, на здавалося б, ряд “недружніх кроків”. Наприклад, у червні 2022 року президент Касим-Жомарт Токаєв у присутності володимира путіна заявив, що його країна не збирається визнавати так звані “народні республіки” Донбасу і взагалі вважає їх “квазідержавами”. Утім, казахський президент побував на параді 9 травня у москві, допомагаючи путіну почувати себе хоч трохи оточеним “іноземними лідерами”.
Водночас, Казахстан поступово дрейфує до Китаю. Нещодавно відбувся саміт так званої групи С5 у Сіані, де Пекін наобіцяв золоті гори очільникам центральноазійським країнам колишнього срср. Все в обмін на спільну економічну політику та доступ до логістики. Оборонний блок ШОС теж розвивається, на відміну від ОДКБ, яка скоріше мертва, ніж жива.
Вплив Пекіна на політику Астани і всього регіону добре проілюстрував епізод антиназарбаєвського путчу на початку 2022 року. Тоді президент Токаєв, якому відводилася роль “весільного генерала” на тлі масових антиурядових протестів звернувся за допомогою ОДКБ. На територію Казахстану зайшов не лише російський контингент, але й білоруські та навіть вірменські військові. Зовні все нагадувало Чехословаччину 1968 року. Однак нетривалий візит російських військ + відданих “союзників” Казахстану закінчився досить швидко. Достатньо було гучного і вкрай недипломатичного окрику з Пекіну.
Що ж робити Україні?
Якщо резюмувати ситуацію з послом України в Казахстані – він буде. Просто ним не буде Сергій Гайдай. Швидше за все – хтось із серйозних дипломатів. Говорять навіть про колишнього посла України в Польщі Андрія Дещицю (який дуже любить відому пісню про путіна). Свою роль в цьому процесі може зіграти й новопризначений посол України в Китаї Павло Рябікін. У будь-якому разі нас ще чекає чергове перетягування канату між москвою та Пекіном зі спробами лавірування від Астани.
Для України ця дипломатична незручність особливо нічого не змінить. Іміджевих ризиків вона не створила, а навпаки – дала цінну інформацію для роздумів. Казахстан, імовірно, й надалі триматиметься нейтральної напівпозиції, оглядаючись то на москву, то на Пекін. Однак це не означає, що Київ не має боротися за вплив у Центральній Азії. Не варто забувати, що росія свідомо підігріває тему сепаратизму в Північному Казахстані, грає на протиріччях Киргизстану й Таджикистану. Тому Україні варто тримати в полі зору “останніх союзників” кремля.