Приблизно рік між Україною та росією діяла так звана “зернова угода”. Її необхідність пояснювалася загрозою голоду в Африці. Але чи дійсно це так? Які саме країни мали найбільший зиск від “зернової угоди”? Чи була вона важливою для української економіки? Читайте в матеріалі “Військового Кур’єра”.
Залежність Африки від українського зерна
З початком дії “зернової угоди” (липень 2022 року) і до кінця її дії з України експортовано 33 млн тонн аграрної продукції. Але, якщо проаналізувати статистику, на Африку припало лише 4 млн тонн вантажу. Це приблизно 12% від загального обсягу.
Африканські країни імпортували переважно пшеницю та соняшникову олію. Експерти стверджують, що саме від цих товарів континент залежить найбільше. Так, за даними Київської школи економіки, 70% пшениці, що споживає Африка, має іноземне походження. Велика частка цього імпорту йшла з України та росії. Наприклад, у 2020 році 15 країн континенту понад половину продовольства отримували саме від Києва і москви.
Залежність Африки від імпортних продуктів харчування щороку збільшується, оскільки її населення зростає. За останні 10 років кількість людей, що проживають на материку, виросла з 1,14 млрд до 1,46 млрд людей. Тобто, на 320 млн – як населення Сполучених Штатів Америки.
Виробництва продуктів в Африці недостатньо, щоб задовольнити стрімке нарощування попиту. Показовим прикладом є Єгипет – найбільший серед країн Африки імпортер українського зерна. Держава з населенням у 109 млн людей споживає щороку близько 20 млн тонн пшениці. При цьому місцеві аграрії можуть виробити лише 9 млн тонн. Умовно Єгипет здатен самостійно прогодувати лише 49 млн осіб.
Зникнення українського збіжжя зі світового агроринку серйозно вплинуло на ціни, до яких бідні африканські країни дуже чутливі. Наприклад, у 2021 році, за даними World Trade Institute, тонну пшениці на європейській біржі Euronext, можна було купити за $274. З початком повномасштабної війни ціна піднялася майже на “сотню” – до $368 за тонну. “Зернова угода” змусила ринок дещо стабілізуватися. Але ціни нижче $300 за тонну ціни вже не було.
Тому африканські країни залежать від української аграрної продукції. Від початку дії “зернової угоди” її найбільшими імпортерами на континенті є:
- Єгипет – 1,6 млн тонн;
- Туніс – 0,7 млн тонн;
- Кенія – 0,4 млн тонн;
- Ефіопія – 0,3 млн тонн;
- Ємен – 0,3 млн тонн.
Як бачимо, об’єми дуже скромні. Особливо на фоні загальної цифри українського експорту агропродукції під час дії “зернової угоди” – 33 млн тонн. Куди ж тоді Україна відправляла свою продукцію якщо не в Африку?
Кому ж Україна насправді продавала зерно?
У рамках “зернової угоди” головним покупцем української аграрної продукції став Китай. За рік дії домовленостей до Піднебесної з українських портів відправили 8 млн тонн “аграрки”. Це майже чверть від всього експорту в рамках угоди.
Китай перетворився на основного покупця українського збіжжя. Переважно китайці купували зерно та кукурудзу.
З жовтня 2022 року по лютий 2023 року імпорт кукурудзи в Китай становив 9,2 млн тонн, з яких майже 4 млн тонн – українського походження. За цим показником Україна вперше обігнала США, які раніше утримували перше місце.
Китаю було вигідно імпортувати саме українське збіжжя, адже через російську агресію ціни на нашу агропродукцію впали. А ось в України варіантів було небагато через те, що “зернова угода” фактично стала “коридором життя” для української економіки. Через нього проходило близько 60% українського аграрного експорту!
Допомога Африці – популізм?
На фоні об’ємів експорту української аграрної продукції до Китаю розмови про допомогу “голодній” Африці виглядають як популізм. Однак насправді країни континенту не лише купують зерно, але й отримують продовольчі товари в рамках Всесвітньої продовольчої програми, в якій бере участь і Україна.
За даними ООН, у 2022 році найбільший внесок в програму зробили США – $7,2 млрд. На другому місці Німеччина – $1,8 млрд. Україна знаходиться на 39 місці із внеском $15 млн. Порівняно зі США – скромна сума. Але це 0,04% ВВП України. Тоді як внесок США – це 0,03% ВВП країни.
Для прикладу, росія торік зробила внесок у $30,6 млн, що становить 0,0008% її ВВП. І після виходу із “зернової угоди” рф запропонувала Буркіна-Фасо, Зімбабве, Малі, ЦАР та Еритреї поставити безоплатно по 25-50 тис. тонн зернових протягом 3-4 місяців. Це обсяг одного невеликого судна. Тому не дивно, що африканські країни проігнорували пропозицію кремля.
У 2022 році росія взагалі не брала участі в гуманітарних поставках зерна до Африки, і лише частково допомагала дружній до Сирії. Тоді як Україна в рамках Grain from Ukraine, програми, яку було започатковано у листопаді 2022 року, безоплатно відправила країнам Африки 725 тис. тонн зерна. Серед одержувачів українського гуманітарного зерна – Ефіопія, Сомалі, Нігерія, Кенія, Судан, Танзанія, Мозамбік та Зімбабве.
“Зернова угода” – чи є альтернатива?
Невідомо, чи працюватиме “зернова угода” знову. Але Україна вже активно працює над альтернативними шляхами постачання агропродукції на зовнішні ринки.
Наразі розглядається два варіанти транспортування українського збіжжя. Перший – через Румунію в порти Дунаю, а далі через чорноморський порт Констанца до покупців. Відомо, що Бухарест вже працює над пошуком нових шляхів для транспортування українського зерна.
Другий варіант – через Балтійське море. Приймати українське зерно можуть порти Польщі та Литви. За оцінками польської сторони, збільшення експорту зерна та інших сільськогосподарських продуктів на світові ринки через польсько-український кордон потребує мільярд євро інвестицій в інфраструктуру.
Йдеться про розширення прикордонних терміналів для великогабаритних вантажівок та залізничної інфраструктури в Перемишлі. При цьому Польща вважає ці інвестиції пріоритетними.
Проблема обох варіант полягає в тому, що можливості європейської залізниці обмежені. І вона не зможе доставляти в порти стільки продовольчих товарів, скільки Україна експортувала через три власні чорноморські порти – Одеський, Чорноморський та Південний. До того ж більш складна логістика змусить українські аграрні компанії піднімати ціни. У свою чергу це зменшуватиме конкурентоспроможність української продукції. Як вже згадувалося вище, Китай купував наше зерно у зв’язку з падінням його ціни.
Тому альтернатива є. Але створені спроможності не дозволять повністю реалізувати можливості експорту агропродукції з України.