fbpx

Слуги народу” на чолі з Головним Слугою вже третій рік поспіль обіцяють нам всіляке покращення, у тому числі у сфері оборонного виробництва. Але керування державою – це не озвучування сатиричних  спічів зі сцени, тут за свої промови треба відповідати. 

Як це відбувається насправді – розберемо на конкретному прикладі двох харківських оборонних гігантів.   

Ще восени 2019 року новообраний президент Володимир Зеленський відвідав Харківський авіаційний завод і завод імені Малишева та КБ Морозова – в минулому наймасштабніше підприємство в Європі по виробництву бронетанкової техніки. Обидва підприємства входять до складу концерну “Укроборонпром”, керівником якого був тоді  Айварас Абромавичус. 

Володимир Зеленський на камери обурився, що заводи знаходяться в дуже поганому стані — майже не виготовляють продукції, співробітникам не виплачують заробітну плату та ніхто не слідкує за умовами праці.

Під час брифінгу в Харкові президент України назвав концерН “Укроборонпром” концерТом.

“ Зараз ми були на авіаційному заводі, на легендарному заводі ім.Малишева, побачили, що там відбувається. Я в шоці, в першу чергу, з приводу статистики. Нам сказав директор, що з 2009 року побудували один танк для ЗСУ. А статистика така, що за радянських часів було 900 танків на рік. Потім ми побачили людей. Заборгованість по заробітній платі на цих заводах страшна – до 4 років. Дуже низька заробітна плата – наприклад, на авіаційному заводі – 3,5 тис. грн. Як людина в таких умовах може поважати себе і взагалі працювати?” 

Після цього Зеленський наказав Прем’єр-міністру зібрати засідання уряду, на якому розібратися у причинах занепаду раніше провідних підприємств, а також розробити план подальшої роботи. За словами президента, пріоритетом є “погашення заборгованості перед працівниками заводів”, а для цього, скоріш за все, треба “поповнити статусний капітал Укроборонпрому” – що б цей вираз не значив. 

Треба зазначити що ситуація на двох харківських підприємствах характерна для  Укроборонпрому в цілому. Представники концерну  розповіли, що зі 137 підприємств,  які належать концерну, 46 (тобто майже тридцять відсотків) – збиткові. На заводах накопичуються борги, особливо через зарплати, адже працівникам виплачуються гроші незалежно від обсягу реальної роботи, а контрактами підприємства не забезпечені. 

Абромавічус, голова Укроборонпром у 2019 році 

“Середня зарплатня(на підприємствах концерну, ред.)  — 12,9 тисяч гривень. Причому розрив колосальний. Між мегауспішною компанією «Луч», де в центрі Києва середня зарплатня 59 тисяч гривень на заводі, який виготовляє високоточне обладнання, ракети й так далі, багато молоді, на відміну від тих підприємств, де є серйозні трудності фінансового плану, і найнижча — на Харківському авіаційному заводі (близько 3700 грн).

Зеленський обіцяє, а менеджмент добиває…

З  дня візиту Зеленського на харківські заводи пройшло два роки. За цей час декілька разів змінилося керівництво Укроборонпрому — після Айвараса Абромавичуса прийшов Ігор Фоменко, якого з 2020 року замінив Юрій Гусєв. На підприємствах теж відбулися кадрові зміни. 19 квітня 2021 року Харківський авіазавод очолив колишній директор Олександр Кривоконь. За словами екс-голови концерну  Ігоря Фоменка: “Він є гарним антикризовим менеджером, проте для подальшого налагодження роботи треба списати заборгованість з підприємства”.   

Сам Кривоконь зазначив, що під час його першого призначення стан підприємства був набагато гіршим. 

“Зараз ми разом з Укроборонпромом напрацьовуємо механізм отримання кредиту, матеріальної допомоги для того, щоб ми могли частково погасити заробітну плату до травневих свят. Ми плануємо місяців за два”.

Тим часом борг ХАЗу ще збільшився і за два роки цього “ефективного менеджменту” переріс 4 мільярди. Також виявилось, що завод не має документації на літаки Ан-74 та Ан-140, які він повинен був відповідно до заяв президента випускати. 

Які ж саме антикризові дії окрім класичного “кредиту” пропонує керівництво заводу та “Укроборонпрому” “Якщо сказати чесно, то держава не має змоги повністю перезавантажити підприємство, а тому треба залучати інвестиції”, – вважає заступник гендиректора концерну. Програма відродження підприємства кожного року нова. Які тільки ідеї ні пропонувалися: від приватизації заводу до здачі обладнання на металолом, щоб закрити борги по зарплаті, від залучення інвесторів з «Боїнга» до екзотичних проєктів спільного виробництва літальних апаратів з якимись угорцями. Але факт залишається фактом  — останнім часом Харківський авіазавод не випустив жодного літака.

Зрозуміло що  подолати кризу  без докорінних змін у самому підприємстві, просто коштом погашення заборгованостей за рахунок бюджету та залучення міфічних інвестицій(у підприємство з мільярдними боргами, так-так…) – це шлях в нікуди. Бо як свідчить наочний досвід комерційного успіху КБ Луч, справа в першу чергу в ефективному менеджменті та кадровій політиці.

“Концерн активно працює над тим, щоб зміни в закон про індустріальні парки, що розглядаються у Верховній Раді, відкрили вікно можливостей для створення таких індустріальних майданчиків на підприємствах держконцерну. Для цих підприємств розроблені і затверджені радою директорів антикризові плани, і треба спочатку забезпечити для них серію антикризових заходів”.

Що таке “індустріальний парк”? В теорії – “територія, виділена при плануванні міста для промислового розвитку.” На практиці – юридична особа, якої надані землі та активи і яка звільнена від податків. Ні для кого не секрет, що ще з кінця дев’яностих проєкти так званих “технопарків” або “індустріальних парків” жодного разу не призвели до технологічних або виробничих проривів. Навіть навпаки, після того, як “парки” отримували певні податкові пільги вони незмінно ставали предметом “досліджень” правоохоронних органів.

Тобто розв’язання проблем двох харківських оборонних гігантів шляхом створення якихось відгороджених майданчиків – це з одного боку показуха для президента,  з іншого – дія, що має всі ознаки створення корупційної схеми. Що взагалі дуже характерно для стилю керівництва пана Гусєва.

Тим часом соціальне напруження на заводах, попри усі обіцянки Зеленського та “потьомкинські індустріальні деревні” тільки посилювалося. Через п’ять місяців після повернення на посаду гендиректора Олександра Кривоконя профспілка Харківського авіазаводу висловила йому недовіру  та оголосила одноденний страйк. Люди вийшли до обласної адміністрації через порушення управлінням ХДАВП трудового законодавства, все ще непогашених боргів, незарахування пенсійного стажу. Варто зазначити, що акція протесту співробітників ХАЗу вже не перша. 

Але керівництво Укроборонпрому відмовилось звільняти нового-старого директора, адже на їхню думку він “гарно виконує свою роботу”. Прикладом такої “гарної роботи” є нещодавня заява Кривоконя, що легендарний ХАЗу літаки більше випускати не зможе, що в перекладі визначає що керівництво орієнтовано на добивання заводу з метою його дешевої приватизації або розпродажу решток активів….

Порядок у танкових військах, або пригоди “Оплоту”

Не кращі справи на заводі імені Малишева. Головне танкобудівне держпідприємство України станом на сьогодні теж фактично банкрут. Через відсутність роботи та заборгованість з заводу щоденно звільняється до десяти працівників.  У проблемах та численних порушеннях робітники звинувачують гендиректора Василя Криласа й вимагають його звільнення. Але основною проблемою державного підприємства є відсутність замовлень. Контракти з закордонними партнерами закінчилися,  Міноборони нових танків не замовляє, а Укроборонпром замовленнями від інших країн завод не забезпечує.  Якщо три-чотири роки тому, тут (на ЗіМ під час виконання “тайського” контракту на БМ “Оплот”) виготовляли продукції на понад два мільярди гривень, то 2019 – вчетверо менше.

“Уроборонпром” і тут намагається пускати пил в очі Банковій та суспільству. У лютому 2021 року завод ім. Малишева отримав контракт від Укрспецекспорту на ремонт танків Т-80УД для Пакистану. Вартість контракту $85,6 млн, на сьогодні аванс 30% зайшов до України, на цьому все. Але ремонтний контракт для виробничого підприємства це взагалі “ні про що” – крапля у морі, до того ж двадцять відсотків суми “законно” відбирає посередник – “Укрспецекспорт”, а прибуток піде на утримання апарату “Укроборонпрому”.  В таких умовах говорити про те що завод ім. Малишева починає працювати – несмішний жарт.

Також кумедно виглядала спроба “реанімувати завод” шляхом замовлення однієї одиниці танку “Оплот”. 

Навіть не беручи до уваги факт прив’язування критично важливих оборонних програм до чергового шоу, треба відмітити що і в цих діях були наочні сліди розпилу.  Попри те, що собівартість “Оплоту”, за умови використання західних комплектуючих, становить понад 5 млн доларів, у контракті фігурує сума лише на 3,5 млн доларів.

Як найкраща ілюстрація ефективності “Укроборонпрому” – цей “Оплот”, який збирали “комуністичними темпами” за час удвічі менший ніж того потребує технологічний цикл виробництва, зламався на другій репетиції параду до 30-ої річниці Незалежності України, і в параді участі не приймав. 

Піарники Юрія Гусєва оголосили що немовби цей танк “для ЗСУ й не призначався”, а готувався як демонстраційний зразок для закордонних партнерів. Що ж, партнери свій висновок, з такої “ефективної демонстрації”, мабуть, зробили…

Що ж у сухому залишку?

З 2019 року два потужних оборонних підприємства у Харкові, попри всі обіцянки Зеленського не забезпечені ані закордонними контрактами, за які відповідає Укроборонпром, ані державними замовленнями для армії яки повинно розміщати Міністерство оборони.  Ситуацію не можна списати на “загальний стан справ” в країні – це не дає зробити приклад успішних підприємств, таких як “КБ ЛУЧ”.

Система “надбудов” над оборонним виробництвом – неефективна та контрпродуктивна. Укроборонпром та його спецекспортери нічого не роблять, щоб вивести підприємства з глухого кута, але свої відсотки навіть за копійкові контракти забирають. Президент, який нібито переймається ситуацією насправді займається звичними для нього шоу та компанійщиною, а такі “надефективні менеджери” як Юрій Гусєв, годують  президента показухою та ще погіршують ситуацію. Про міністра оборони Тарана мовчимо взагалі, бо його світогляд та робоча активність вже давно  обмежені проблемами вибору та придбання персонального авто за державний кошт. 

При цьому Україна вже практично втратила своє місто у світовому виробництві танків та літаків.

Обговорення у Фейсбук