Про що насправді розповідає “звернення” щойно усунутого з посади головнокомандувача ЗСУ?

Якби генерал-полковник Руслан Хомчак не оприлюднив своє “прощальне звернення до військовослужбовців”, цієї публікації б не було. Як кажуть, “тихо прийшов – тихо пішов”. Але амбітний екс-головнокомандувач ЗСУ вирішив гучно хлопнути за собою дверми та виступити в незвичній для себе ролі “батько солдатам”.

Ми покроково проаналізували цю промову і хочемо поділитися з читачами та підписниками тим, що побачили та прочитали між рядків. Отже, почнемо:

Дорогі побратими! Шановні друзі та всі, кому не байдужа доля Збройних Сил та України! Вступаючи на посаду, 23 травня 2019 року, я визначив пріоритетні завдання для себе та Збройних Сил України. Основні з них виконано, а також закладено суттєве підґрунтя для реалізації запланованого.

Хочемо нагадати, що вступаючи на посаду головнокомандувача Руслан Хомчак не дозволив свойому попереднику генералу Муженко традиційно попрощатися з офіцерами генерального штабу, які вже були зібрані для цього в актовому залі. І це було дуже безчесно. Такий був старт. Не говорячи вже про те, що у своєму першому виїзді “на передову” амбітний новий НГШ, тоді ще генерал-лейтенант, Хомчак сфотографувався з бронежилетом, який було одягено задом наперед…

У Збройних Силах України завершено перший практичний етап трансформації системи об’єднаного керівництва сил оборони та створено систему військового управління, яка забезпечуватиме ефективне та безперервне управління військами в умовах загрози розширення збройної агресії РФ та сучасних безпекових викликів.

Та ладно. Ні для кого з військових ЗСУ не секрет, що ці роки всі трансформації керівництва проводилися з єдиною метою. Точніше з двома. Усунути с посад незручних, шляхом ліквідації певної структури, та забезпечити особисто лояльним нові теплі посади, створюючі “реформовані” командування та управління (часто безглузді та паразитні).

Органи військового управління перейшли на функціонування у складі типових J- (G, A, N) структур. Зазначений перехід створює фактично нову культуру роботи штабів усіх рівнів, орієнтовану на підвищення рівня їхньої взаємосумісності з органами управління збройних сил держав-членів НАТО. До кінця цього року всі органи військового управління набудуть повних оперативних спроможностей у нових організаційних структурах.

“Натівська” реформа ЗСУ, яку здійснили під час перебування Хомчака на посаді його посіпаки – це сором, про який навіть заїкатися не треба було на його місці. Над “реформою табличок” тепер сміються не тільки в нас і в НАТО, а мабуть і в Росії. Бо система прийняття рішень, проходження управлінської інформації та документообігу не змінилася!

Вдалося здійснити й оптимізацію процедур вироблення управлінських рішень з чітким розмежуванням повноважень та відповідальності за реалізацію функціональних вертикалей щодо генерування (підготовки, розвитку), застосування та забезпечення військ (сил).

Це теж неправда. Генерування та застосування військ не було розмежоване. Мова йде про те, що підрозділи для бойових дій формуються у ППД, злагоджуються на полігонах, а потім передаються повністю боєздатними в повне розпорядження командування ООС. Всі знають що це і близько не так!

Реформи ніколи не відбувалися безболісно, особливо коли це стосується розмежування повноважень та усунення дублювання функцій між Збройними Силами і Міноборони. В умовах протидії російській агресії проведення реформ ускладнювалося і внутрішнім спротивом, і спробами дискредитації мене та інших командирів. Попри перешкоди, досягнуто позитивних результатів. Запроваджені зміни незворотні на шляху до євроатлантичної інтеграції України.

Щоб отримати максимум повноважень Руслан Хомчах боровся протягом усього терміну перебування на посаді. Щодо “дискредитації” “Паркетна війна” Руслана Хомчака з міністром оборони Андрієм Тараном, яка велася публічно з застосуванням підпорядкованих ЗМІ та пресслужб з взаємним обливанням брудом, стала одною з найганебнійших сторінок історії сучасної української армії.

Вдячний кожному військовослужбовцю та працівнику Збройних Сил України за підтримку та відповідальність у реалізації спільних завдань. Мав за честь очолювати протягом цих років потужний колектив однодумців, мотивованих патріотів і професіоналів, які заслужили ратною працею найвищу довіру суспільства та визнання серед міжнародної спільноти.

Честь? Руслан Хомчак “віддячив” нашім військовим тим, що ввів жорстоку заборону вести вогонь у відповідь і ми мали втрати. Завдяки саме йому не було у 2019 році повернуто в ЗСУ протиповітряний комплекс ТОР – і російські модифіковані безпілотники сьогодні безкарно літають в українському небі, забезпечуючи точне наведення ворожої артилерії навіть на об’єкти, що знаходяться у тилу.

Система має працювати незалежно від особистості. Сталися докорінні зрушення, які дозволять працювати без втручання “в ручному режимі”. Коли йшов на посаду, не тішив себе ілюзіями щодо складнощів. Чітко усвідомлював свої завдання і відповідальність та що потрібно зробити.

Тут і далі – пуста риторика, де Руслан Хомчак на 90 відсотків приписує собі те, що було зроблено під час командування Віктора Муженка, а на двадцять відсотків – всупереч його руйнівній діяльності тими чесними та професійними військовими керівниками, до яких він не встиг дотягнутись.

Було проаналізовано стан забезпечення Збройних Сил. Нарощено організацію підготовки військ за стандартами НАТО, продовжено впровадження досвіду, набутого під час проведення АТО/ООС, вдосконалено навчально-матеріальну базу. На належному рівні забезпечено безпеку арсеналів, баз і складів ЗС України.

Поглиблено співробітництво у сфері оборони щодо входження до Євроатлантичної системи колективної безпеки. Ми активізували військовий діалог з Альянсом на стратегічному рівні та розширили співпрацю в Чорноморському регіоні. Дякую нашим союзникам та партнерам за повне розуміння та підтримку, яку вони надають для розвитку Українського війська.

Коли говорять про “поглиблення співробітництва” слону зрозуміло – нема чим хвалитися від слова “зовсім”. Бо всі ці всі дії та процеси були налагоджені ще до його появи у Генеральному штабі, а всі закони прописані та запроваджені ще з сімнадцятого року…

Дороговказом для мене продовжує бути пройдений шлях найгарячішої фази війни: 2014 року Бог, мабуть, зберіг мені життя, щоб я зробив все для того, аби болючі проблемні питання не виникали, а трагічні сторінки в літописі Збройних Сил України більше не повторювалися. Я сумую за кожним загиблим військовослужбовцем, глибоко співчуваю родинам полеглих Героїв…

Вибачаємось, але поки українське суспільство не отримало відповідей: чому і як Руслан Хомчак повністю втратив управління сектором “Б” та підпорядкованими підрозділами сектору “Д” під час російського вторгнення в серпні 2014 року, і де він перебував три доби після іловайської трагедії, він не має права вести роздуми про ті події…

У Збройних Силах прийняті всі рішення щодо швидкого розгортання додаткових резервів та необхідних ресурсів у разі загострення оперативної обстановки довкола нашої держави.

Сьогодні, в умовах об’єктивної переваги противника, Збройні Сили України готові до адекватної відповіді як у разі ескалації конфлікту в районі проведення операції Об’єднаних сил, так і у випадку ускладнення воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки.

Як свідчить досвід, набутий за роки російсько-української війни, завжди потрібні виваженість у рішеннях та консолідація зусиль органів державної влади, місцевого самоврядування, територіальних громад навколо захисту України.

Наша спільна мета – перемога у війні з агресором, забезпечення сталого миру, відновлення територіальної цілісності. І це під силу лише згуртованому Українському народові.

Держава, у якій влада дбає про своїх захисників, а суспільство підтримує та поважає військових, непереможна!

Людина, за оцінками багатьох військових, сумнівних лідерських, невисоких професійних та дуже неоднозначних моральних вад, Руслан Хомчак повинен не з промовами виступати та звітувати чужими досягненнями, а ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ у Збройних Сил України за ту шкоду, яку він створив заради втілення особистих амбіцій та жаги влади.

Будемо сподіватися, що нинішня влада більш таких “кадрових помилок” не припустить.

Головний редактор ВКУ Олександр Сурков