Менш ніж за два тижні у Туреччині відбудеться другий тур президентських виборів. Перший завершився максимальною інтригою, попри перевагу Реджепа Ердогана, у його суперника Кемаля Киличдароглу навіть без політтехнологічних талантів помітний потенціал для зростання. Хоча би за рахунок голосів третього учасника перегонів – Сінана Огана. Кілька важливих речей до початку міркувань про важливість цих виборів для України та для нашої війни з росією.
Другий тур: напередодні
Отже, нині – політична конкуренція у Туреччині на небувалій висоті. Адже останні 20 років у цій країні вибори відбувалися досить передбачувано, особливо після спроби військового заколоту (точніше – імітації заколоту), розгром якого Ердоган дуже вдало використав для посилення своєї влади.
Головна причина того, що «Султан» захитався – провал економічної політики турецької влади. Кризові явища (небувала інфляція у першу чергу) зруйнували міф про «золотий вік» Ердо. Невирішеною лишалася проблема сирійських біженців, сварки із Заходом тривали, у тому числі – й через цих біженців. У суспільстві дедалі більше наростав спротив ісламізації, у великих містах (Стамбул і Анкара зокрема) при владі – запеклі опозиціонери. А тут ще катастрофічний землетрус у розпал виборчої кампанії… І хоча політичні оглядачі й соціологи по різному оцінювали вплив природньої катастрофи на перебіг виборів (більшість з 11 провінцій, які постраждали від землетрусу – в підсумку проголосували за Ердогана) – усе це в цілому дуже драматизувало і радикалізувало вибори. Голосували майже 89% виборців – недосяжна для більшості демократичних країн участь.
До речі, одночасно з президентськими, відбувалися й вибори парламентські. Там результат партійної коаліції Ердогана дуже схожий – майже половина голосів виборців, але й опозиція (плюс курди) набрала дуже багато, тому сумно у Великих національних зборах Туреччини не буде. Особливо, якщо переможе Кемаль Киличдароглу, якого теж підтримує широкий спектр опозиційних політичних партій.
Меджліс кримськотатарського народу на підтримку того чи іншого кандидата не висловлювався, голоси багатомільйонної кримської діаспори в Туреччині, очевидно, розділилися.
За час до другого туру відбуватимуться дві битви: за виборців Сінана Огана (який прийшов третім) і за масовість явки. Оскільки, ресурси для мобілізації власних виборців у двох учасників другого туру фактично вичерпані – то боротьба йде за (ультранаціоналістичних, антизахідних і ксенофобських) виборців третього призера. Математично, якщо додати 5% Огана до цифр Кемаля Киличдароглу – той має шанс перемогти. Між ними уже відбувся контакт, досить ймовірно, що Оган публічно підтримає опозиціонера, а не президента. Але тут якраз усе для нас непросто, включно з російським слідом Сінана Огана (а той навіть отримав науковий ступінь у московському МГІМО і володіє російською мовою).
Що з того Україні?
Напередодні першого туру Кемаль Киличдароглу зробив гучну заяву про втручання росії у вибори, фактично звинувативши Ердогана у брудній грі спільно з Кремлем. У відповідь, чинний президент назвав ці звинувачення «ганебними». Але заявив, що треба взаємодіяти не лише зі США, а й з росією. Публічно Реджепа Ердогана підтримували, до речі, не лише росіяни, а й практично усі лідери пострадянських режимів – від Азербайджану (що аж геть недивно) до Казахстану.
Щодо того, у чиїй перемозі більше зацікавлена Україна, то обидва учасники другого туру одностайні – повага територіальної цілісності непорушна. Звісно, Ердоган у масовій свідомості часто сприймається як союзник Путіна. Турецький президент неодноразово називав кремлівського диктатора своїм другом. Обидві країни в часи Ердогана суттєво збільшили економічну співпрацю: чого варте лише нещодавнє відкриття побудованої «Росатомом» турецької АЕС «Аккую». Не кажучи вже про тисячі російських туристів, які щоліта окуповують турецькі готелі. І сотні російських бізнесменів, які скуповують турецьку нерухомість.
Втім, попри показну дружбу з Путіним, чинний турецький президент вельми зацікавлений у послабленні росії загалом, і у Чорноморському регіоні зокрема. Саме тому, Ердоган у перервах між люб’язними дзвінками у Кремль, робить чимало для підтримки України. Саме він практично, миттєво виконавши припис Конвенції Монтре закрив Босфор і Дарданелли для російських військових кораблів на початку повномасштабного вторгнення. Якби російська ескадра у Чорному морі підсилилась кораблями, які на кінець лютого перебували у Середземному морі – то доля Одеси та навіть Молдови могла би бути зовсім іншою. І розвиток нашої війни – відповідно. Важливу роль Ердогана в обміні полоненими (і визволенні командирів «Азову») теж треба не забувати.
Ще Ердоган став головним двигуном «зернової угоди», яка практично врятувала українське сільське господарство. І саме він нещодавно протиснув через росію (разом з Генсеком ООН Гуттерешем – бо у світі бояться голоду) продовження дії угоди і експорту українського зерна з одеських портів. Утім, одночасно, Реджеп Таїп, ведучи власну гру, незалежну від союзників по НАТИО не підтримав запровадження санкцій проти росії.
Також не треба забувати, що власник компанії “Baykar Makina” – виробник знаменитих «Байрактарів» Сельджук (яка несподіванка) Байрактар – є зятем Ердогана. І, як подейкують, не лише чоловіком доньки Реджепа Таїпа, але і його політичним спадкоємцем. І звісно, тісна співпраця з нами (не лише продаж до України готових БПЛА, а й українські двигуни на Kizilelma, і будівництво заводу в Україні) була би неможлива без прямого благословення і підтримки Реджепа Ердогана. Не кажучи вже про те, що кілька своїх недешевих безпілотників Сельджук Байрактар передав ЗСУ безкоштовно.
У той час, Кемаль Киличдароглу у своїх заявах виглядає куди більш прозахідним. А, значить, у випадку його перемоги можна сподіватися і на приєднання Туреччини до європейських санкцій проти росії, і на швидке благословення вступу Швеції до НАТО. А також, на перекриття сірого турецького транзиту деталей електроніки, яких так потребує обкладений санкціями російський ВПК.
Втім, при цьому, Киличдароглу щодо російсько-української війни висловлюється обережно. І хоч він і демонструє проєвропейські погляди, до рішучості європейських політиків у підтримці України, йому дуже далеко.
Звісно, аби розгромити Ердогана, Киличдароглу замало отримати підтримку виборців Огана. Для переконливої переваги йому не обійтись без… частини виборці нинішнього президента Туреччини. Йдеться про так званих турецьких «ультрапатріотів», які розчаровані «кремлівськими залицяннями» турецького «Сулатана».
Відтак, об’єднаний виборчий штаб Киличдароглу ухвалив рішення про нарощування «націоналістичної риторики» у його виступах та заявах. І вже за кілька годин з’явилося відео у якому полум’яний Киличдароглу заявив, що «не залишить Туреччину фальшивому лідеру Ердогану, який орієнтується на росію, у двері якої він схилившись шкребеться». І слід вважати, що ближче до дня голосування, то вищим буде градус взаємних звинувачень та передвиборчої істерії.
Тому, якщо резюмувати – ризиків для зменшення військової та політичної підтримки України внаслідок будь-якого результату виборів президента Туреччини немає. Ані перемога Реджепа Ердогана (яка більшості оглядачів видається більш ймовірною), ані перемога більш прозахідного Кемаля Киличдароглу (який знову може здивувати) не приведуть до зменшення постачання зброї ЗСУ (і це стосується не лише «Байрактарів», 155-мм турецьких касетних снарядів чи бронемашин Kirpi). Утім, й очікувати на збільшення залучення Туреччини до нашої війни не варто, російські системи ППО С-400, через які був величезний скандал з НАТО, нам не віддадуть.
Бо, будь-яка турецька влада не проти підсилити свої позиції у Сирії, на Кавказі та в економічних відносинах з росією, отримати чергові знижки на газ, та відтермінувати виплати боргів та торговельні преференції. Звісно, приєднання Туреччини до санкцій проти росії за умови перемоги Ердогана – малоймовірне, а от Киличдароглу точно буде узгоджувати свої дії із Заходом, мимоволі підсилюючи південний фланг НАТО у протистоянні з російськими окупантами, з Іраном та Китаєм.