“Хто багато стріляє – ще не стрілець, хто багато говорить – ще не оратор” – цей вислів належить давньокитайському філософу Конфуцію. Ним можна описати багатьох “воєнних експертів”, які з початком російсько-української війни, на тлі дефіциту інформації щодо ходу бойових дій, ставали лідерами суспільної думки.
І якщо за хибне освітлення Іловайської трагедії несе відповідальність Костянтин Грішин (Семен Семенченко), то головним провідником російських наративів про бої на Дебальцевському виступі можна впевнено назвати людину, яка довго ховалася під фейсбучним нікнеймом “Arty Green” (Арті Грін). Хто ж він такий насправді? Спробуємо розібратися.
“П’ятнадцять хвилин слави”, які зробили цей персонаж загальновідомим, відбулися в березні 2015 року, коли до Адміністрації Президента надійшов лист зі зверненням, нібито від командирів та особового складу підрозділів Збройних Сил України, які брали участь в обороні Дебальцевого. Автори (або автор) критикували дії військового командування в зоні АТО та наполягали на необхідності змінити його. Оприлюднене у засобах масової інформації “звернення” викликало неабиякий резонанс. Його підписав Євген Бекрєнєв, військовий, нібито з позивним “Арті Грін”.
Згодом Служба Безпеки України організувала брифінг, де зробила заяву що “звернення” – це провокація спецслужб Росії.
“Внаслідок заходів встановлено, що Бекрєнєв знаходиться за межами України. А власник номерів контактних телефонів, зазначених у документі, на сьогоднішній день фізично знаходиться у місті Ростов-на-Дону (РФ). Цей псевдодокумент є провокацією російських спецслужб і мав на меті спробу підірвати довіру до керівництва Генерального штабу Збройних Сил України“.
Сергій Шаптала, у 2015 році командир 128-ї гірсько-піхотної бригади, а нині Начальник Генерального Штабу ЗСУ, ім’я якого було вказано під зверненням, також заявив тоді, що ніякий документ не підписував, ба більше, навіть не чув про нього.
Чи була це дійсно російська провокація – невідомо. Але дещо залишається фактом: через пів року, влітку 2015, Бекрєнєв (Арті Грін) звільнився з армії та розпочав активну діяльність в медіа.
Півтора роки тому мої знання та досвід були досить унікальними для нашої країни. Саме це не дозволило мені й сотні-другій таких як я відсидітися у “крайній хаті”. Тепер нас тисячі! Це найкраща запорука провалу будь-якої спроби продовження військової авантюри злобного карлика в Україні. Сподіваюся, він і його нукери це теж розуміють.
[…]
Загалом прощавай зброю, сподіваюся назавжди. Я додому
Хто ж такий Арті Грін?
Справжнє ім’я – Бекрєнєв Євген Арнольдович. Народився, вірогідно, в 1968 році у Криму. Інформації про Арті Гріна не так багато. Його портрет доводиться складати із небагатьох свідчень та дописів у соціальній мережі “Facebook”.
Коли у грудні 2019 року українці були здивовані затриманням ветерана АТО Андрія Антоненка, волонтерки Юлії Кузьменко, та військової медикині Яни Дугарь, Бекренєв заявив, що докази їхньої провини достатні. І розуміється він на цій темі, тому що п’ять років нібито працював у кримінальному розшуку, а ще п’ять – у власній охоронній фірмі.
“У 90-х я близько 5 років працював у карному розшуку. Потім ще 5 років займався приблизно тим самим, тільки вже у своїй охоронній компанії. На особистому рахунку близько тисячі (може більше, після 200 не рахував) розкритих злочинів, на 90% тяжких. Тому вважаю свою оцінку пред’явлених доказів громадськості досить компетентною”.
Тут є цікавий момент. За словами Бекрєнєва, він “розкрив близько тисячі справ за десять років”. Тобто, по сто на рік. Виходить, що на одну справу він витрачав приблизно три-чотири дні. Таким показникам позаздрить сам Шерлок Холмс. Хоча, знаючи, що у справі Шеремета йому було достатньо доказів, при тому, що, наприклад, зріст підозрюваних на фото і в реальному житті різниться, не дивно, що він діяв так швидко. Схоже Бекрєнєв просто не особливо звертав уваги на докази. У такому випадку нам шкода людей яких судили після його затримання. Або Бекрєнєв просто пише неправду.
Бізнес Арті Гріна під російською вивіскою
Про подальшу біографію Бекрєнєва ми дізналися з його допису, де він зауважує, що треба пустити воду в Крим, бо, нібито, ми караємо “своїх”, тоді як російських військових це питання не особливо зачіпає.
“Особисто я впевнений, що перекриття Північно-Кримського каналу – це завдання кремлівської зграї своєму київському васалу, щоб використати цей факт виключно з пропагандистською метою”.
А “знає” це Арті Грін, бо в 1999 році, він нібито працював в Ялтинському водоканалі, а з 2000 року – в нафтовій компанії “Кримнафтопродукт”.
У 1998 році Євген Бєкрєнєв створив в Ялті фірму “Віст-2000”. У компанії розлогий список діяльності: оренда і управління власною чи орендованою нерухомістю, торгівля лікарськими засобами в аптеках, діяльність ресторанів, торгівля продуктами і т. д. Хоча сам він пише, що в той час мав власну охоронну компанію.
Дані про цю фірму ми знайшли на російському сайті. Відповідно, податки компанія, яка була перереєстрована після окупації, з 2014 року платить у російський бюджет. “Подумаєте, був засновником”, скажете ви. Але є один важливий момент. З лав засновників Євген Бєкренев вийшов лише 13 грудня 2021 року! Тобто, не виключено, що весь цей час він отримував гроші від компанії, яка тепер занадто сильно пов’язана із Росією. Адже, ми сумніваємось, що військовослужбовець ЗСУ може собі дозволити подорожувати десятками країн та купити яхту.
Що робив до війни Євген Бекрєнєв – невідомо. Також невідомо чи перебував він у Криму під час анексії. Але до Києва він приїхав у 2014 році з Риги (Латвія).
Військовий шлях “Арті Гріна”
Влітку 2014 року Євген Бекрєнєв приєднався до 25 окремого батальйону територіальної оборони “Київська Русь”. У жовтні 2014 року батальйон було перетворено в 25-й окремий мотопіхотний батальйон Сухопутних військ Збройних Сил України. Звертаємо увагу на те, що ані в батальйоні територіальної оборони, ані в мотопіхотному батальйоні немає артилерії. У той час як сам Бекрєнєв, який позиціонує себе як “військового експерта-артилериста” не має ані військової освіти, ані досвіду служби в армії. Бо за його ж словами в 90-х він працював у міліції, а в нульових вже мав власний бізнес.
У яких саме бойових діях в складі батальйону “Київська Русь” брав участь Бекрєнєв влітку – осені 2014 року, яке мав військове звання та посаду – дослівно невідомо. Сам він про це не пише, також немає свідчень тих, з ким він разом служив. Цікаво, що за той період ми не знайшли жодної його фотографії.
Але вже взимку 2015 року він представляється як “командир підрозділу артрозвідки 25 омпб”.
Найулюбленіша його тема – це бої за Дебальцеве та жорстка критика рішень командування під час операції. При тому, що саме Арті Грін може бути винен у втраті важливого населеного пункту Логвинове 8 лютого 2015 року. Ось свідчення офіцера, який у лютому 2015 року перебував у штабі сектору “С”, розташованому в Дебальцеве.
“Увечері 8 лютого, до штабу сектора «С» вривається дуже збуджений «командир підрозділу артрозвідки 25 омпб» із позивним «Грін» […] і на підвищених тонах вимагає зустрічі з командуючим сектором, під тим приводом, що це питання «життя і смерті» для захисників Дебальцевого. Поки черговий пішов доповідати командувачу, «Грін», на весь штаб, панічно й збуджено переконував усіх присутніх у тому, що до Новогригорівки зайшли росіяни і що терміново потрібна вогнева підтримка та підкріплення, щоб їх звідти вибити. Командувач прийняв “Гріна”. Про що саме вони говорили, я не знаю, але саме після цієї розмови Собко [полковник Сергій Собко, герой України, на той час підполковник, командир батальйонно-тактичної групи 30 омбр] отримав команду Тарана знятися зі своїх позицій та негайно виїхати в район Луганського. Найімовірніше, полковник Таран довірився доповіді «Гріна» і, злякавшись, що противник захопивши Новогригорівку, вдарить у тил Собко, вирішив зберегти батальйон шляхом його відведення. Таким чином у Логвиновому залишилися лише 4 військовослужбовці 54 орб, посилені протитанковим взводом. Через кілька годин, о 06:00 09 лютого, розвідгрупа противника, загальною чисельністю до взводу, користуючись складками місцевості та допомогою місцевого населення, потай підійшла до Логвинового. Однак була виявлена військовослужбовцями 54 орб. Проте замість того, щоб відкрити вогонь по противнику і змусити його відмовитися від подальших дій, наші розвідники спішно покинули Логвинове без жодного пострілу, встигнувши при цьому доповісти телефоном своєму командиру батальйону, про те, що в Логвинове зайшла російська розвідгрупа і що село захоплене”.
За деякий час стало відомо, що Новогригорівку не захопили, але було вже пізно. Логвиново було втрачене. Можливо, це була лише помилка Бекрєнєва, який піддався паніці. Але тоді його нещадна критика рішень командування під час боїв за Дебальцеве, як мінімум лицемірна. Про цей епізод “Арті Грін”, звичайно, не напише. Так само не напише і про свій бізнес в Криму. Тому пишемо ми.
Коли Євген Бекрєнєв став Арті Гріном
Улітку 2015 року “Арті Грін” не просто залишає армію, він залишає Україну, та їде подорожувати. Подробиці його звільнення зі Збройних Сил – невідомі. Сам Бекрєнєв не уточнює, з якої посади та на яких підставах він повернувся у цивільне життя. Ми навіть поки не знаємо, перебував він на строковій службі або за контрактом, був рядовим, сержантом чи офіцером…
Що стало насправді основним чинником його різкого переходу від військової служби до публічної діяльності? Може він був ображений на те, що його персональних заслуг у дебальцевських боях не оцінили та не відмітили нагородами, на які він розраховував? А може це були якісь інші мотиви? Так чи інакше він починає жорстко критикувати армію і тодішню владу.
І це не просто критика, а нищівна і неаргументована інформація. Спочатку на своїй сторінці у Facebook, але потім його починають запрошувати як експерта інтернет-видання “Politeka“. Саме там найчастіше він висловлює свою думку.
“Politeka” ЗМІ, яке так радо готове вислухати позицію Арті Гріна, не славиться об’єктивністю. В дослідженні, яке проводив Інститут масової інформації за жовтень 2020 року, показало, що у 80 % матеріалів, які є на цьому ресурсі, розміщені із професійними порушеннями. У дослідженні роблять висновки, що до новин у цьому ЗМІ додаються оцінювальні судження, гіперболізуються проблеми та навмисно використовуються емоційні епітети. Ба більше, сайт загалом не можна зарахувати до професійної журналістики. Наскільки можна довіряти тоді спікерам цього видання?
Останнім часом Бекрєнєв проживає, виходячи з наявної інформації, на Кіпрі. Джерел своїх доходів він не оприлюднює, але “між справами” хизується власною яхтою (!). Питань, як бачимо, набагато більше, ніж відповідей.
Чи ошукуватиме людей Арті Грін і далі?
Як можна зрозуміти з наведених фактів Євген Бекрєнєв (Арті Грін) – людина дуже широкого профілю. Як і більшість так званих “диванних експертів” він розуміється на всьому і все коментує. Зручно, мабуть, писати дописи у Facebook, коли ти на берегах моря чи океану. Легко розмірковувати про російське вторгнення та про те, як закінчити війну, коли ходиш на власній яхті, та невідомим коштом подорожуєш десятками країн. Набагато складніше залишатися в Україні та намагатися змінити те, що ти вважаєш неправильним.
Але це, схоже, не для “Арті Гріна”. Бути закордоном та мати там свою позицію набагато легше. Тому ми радимо зробити висновки, оскільки читачів у соціальній мережі пана Бекрєнєва багато, але чи заслуговує він на те, щоб до його думки дослухалися, в першу чергу військові?
Єва Шуть, спеціально для “Військовий Кур’єр України“
Після того, як це розслідування було оприлюднене, з редакцією зв’язався високопоставлений військовий керівник. Він розповів, що в лютому 2015 року в Дебальцеве протягом чотирьох годин вночі мав розмову з Арті Гріном. За словами останнього, він начебто закінчив службу в 1988 році командиром взводу артрозвідки (мабуть, тому і “привласнив” собі таку посаду) та мешкає в країнах Балтії і є власником декількох суден.
Якщо ви маєте ще якусь інформацію – зв’яжіться з нами. Розслідування триває…