Цими вихідними в Індії пройшов саміт «Великої двадцятки», до якої входить і росія. Формат зустрічі передбачає візит перших персон держав. Проте Володимир Путін пропускає G20 вже вдруге. Ба більше: з початку великої війни російський президент не відвідав жодного закордонного масового заходу. А після того, як Міжнародний Кримінальний Суд видав ордер на арешт російського диктатора, той взагалі не покидає меж країни.
Міжнародним “замінником” Путіна став голова російського МЗС Сергій Лавров, який замість нього відвідує важливі міжнародні події. Але вважати його повноцінним суб’єктом міжнародної політики не можна, адже Лавров не приймає жодних рішень. Тож фактично після початку великої війни рф зникла з геополітичної мапи світу.
Путін пропускає вже другий з’їзд «Великої двадцятки» – одного з найголовніших міжнародних майданчиків для росії. Не був російський диктатор і на нещодавньому саміті БРІКС — не менш важливій події для Кремля. Тоді відсутність російського лідера пояснювали рішенням Міжнародного кримінального суду, який видав ордер на арешт Путіна. Зустріч лідерів країн БРІКС проходила в Південно-Африканській Республіці — країні, яка ратифікувала Римський статут і має юридичні зобов’язання перед МКС. Але зустріч G20 приходила в Індії, яка рішень гаазького трибуналу не визнає.
Ще одна показова подія — Генасамблея ООН, яка відбудеться вже наступного тижня. Вона проходитиме в США. А ця країна теж не ратифікувала Римський статут і немає зобов’язань перед МКС. Проте і в Штати Путін теж не поїде, хоча з юридичної точки зору арешт йому не загрожує. Чому ж тоді російський диктатор не з’являється на міжнародних майданчиках?
Що означає відсутність росії на міжнародних самітах
Відсутність Путіна на саміті G20 торік на Балі стала гучною новиною. Як і цього року, замість російського президента тоді поїхав глава МЗС Сергій Лавров. І саме до нього була прикута увага журналістів. Але на цьогорічному саміті “Великої двадцятки”, росії наче не було взагалі. Лавров скоріш виконував функцію російської атрибутики, аніж являв собою суб’єкт міжнародних відносин.
Цікаво, що ще навесні візит Путіна до Нью-Делі планувався. Тоді американська агенція Bloomberg повідомляла про те, що міжнародна ізоляція росії, начебто, провалилася, адже далеко не всі країни світу хочуть бойкотувати відносини з Кремлем. Тож росія планувала візит свого лідера до Індії.
Але, як бачимо, надії Москви, залишитися на міжнародній арені, не виправдалися. І кожна міжнародна подія демонструє, що ізоляція росії — послідовна та довготривала політика, як Заходу, так і цивілізованого світу загалом.
Одним з перших дзвіночків цієї політики став щорічний економічний форум, який проходив у Санкт-Петербурзі у червні. Подія, яку раніше відвідували такі поважні персони, як президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель, перетворилася на фарс. Цього року жоден зі світових лідерів не ризикнув завітати до Петербурга. Не було навіть президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва, який викликав ажіотаж на торішньому заході, коли публічно виступив з незгодою з російським вторгненням, сидячи поруч з Путіним.
Але ще більш показовим став саміт БРІКС. Путін дуже хотів поїхати на зустріч лідерів країн-учасниць до Південно-Африканської Республіки. Але Кремль так і не зміг домовитися про гарантії безпеки для Путіна. Цьому завадив ордер на арешт російського президента, який ПАР, де діє Римський статут, має виконувати. Але найголовніше те, що російському диктатору як уособленню російської влади дали зрозуміти, що він — небажаний гість на саміті. Фактично ж це означає, що рф не хочуть бачити на міжнародній політичній арені.
Саме небажанням бачити росію серед поважних гостей можна пояснити й відсутність Путіна на саміті в Індії. Так, там був Лавров. Але він як політик нічого не вирішує і ні на що не впливає. Його присутність формальна, адже він немає необхідного статусу для зустрічі тет-а-тет з лідерами інших країн. А це найбільш важлива частина подібних самітів.
Навіть президент Бразилії Луїз Інасіо Лула да Сілва змушений був забрати свої слова про безпеку Путіна. Якщо раніше він запрошував російського президента на майбутній саміт G20 до Ріо-де-Жанейро і гарантував йому безпеку, то тепер бразильський лідер каже, що рішення щодо можливого арешту Путіна ухвалюватиме судова влада країни. Отже, і Бразилія гримнула дверима перед носом росії.
Чому ставка на Китай не спрацює
Одна з небагатьох країн, на яку росія робить ставку в умовах тотальної ізоляції, — це Китай. Найближчим часом путін навіть планує відвідати китайського лідера Сі Цзіньпіна. Але, схоже, що у Пекіна зараз немає часу вовтузитися з Москвою, адже Піднебесна зайнята протистоянням з Індією.
Остання оголосила на саміті G20 про плани побудови нового транспортного коридору до Європи із країнами Аравійського півострова. Долучили до проєкту й США у якості «силового» партнера. Новий торговий шлях конкуруватиме з китайським «Одним поясом», та оминатиме, як територію Китаю, так і росії. Остання взагалі не розглядається як партнер в нових проєктах. Свої потенційні коридори Москва «підірвала», коли розпочала велику війну проти України.
Узгодження нового торговельного шляху з Індії до ЄС і було однією з головних тем на саміті G20. Саме це і пояснює відсутність на зустрічі «Великої двадцятки» Сі Цзіньпіна. Він не хотів спостерігати за тим, як Індія перехоплює ініціативу в регіоні.
Тож тепер головний біль Пекіна — це протистояння з Нью-Делі. А проблеми Москви залишилися десь на дуже блідому тлі. До того ж і раніше Китай демонстрував, що не збирається робити ставку на росію. Про це свідчить політика китайської влади у сфері енергетичної безпеки. Китайці не ризикнули робити ставку виключно на «Газпром» та будувати газопровід «Сила Сибіру 2», а обрали альтернативний проєкт — газогін «Туркменістан — Китай». Це боляче вдарило по планах Кремля, компенсувати втрату ринку Європи за рахунок Піднебесної. Не менш показовими є і територіальні претензії Піднебесної до росії.
Тож, фактично на світовій арені у Кремля не лишилося партнерів, які б розмовляли з Москвою на рівних. Владу росії викинули зі світової політики. А це означає лише одне — на країну чикатиме стагнація у всіх сферах: економіці, науці, високих технологіях. Цей процес вже розпочався. Скільки він триватиме, залежить від того, як швидко в росії зміниться режим. І йдеться, звісно, не лише про Путіна. Для цивілізованого світу цього вже замало.