Сьогодні минає 111 років від дня народження українського військового діяча, одного з командирів УПА – Василя Кука. Він з’явився на світ у сім’ї залізничника у селищі Красне – нині Золочівський район на Львівщині.
У 16 років став членом юнацького крила Організації українських націоналістів. Під час навчання на юридичному факультеті Люблінського католицького університету познайомився зі Степаном Бандерою. 30 червня 1941-го року Василь Кук брав участь у організації народних зборів у Львові, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.
Згодом, займався підпільною роботою ОУН у південно-східних областях України. У Дніпропетровську познайомився із очільницею юнацького крила ОУН Уляною Крюченко. У 1943-му році пара одружилася і у них народився син Юрій. Спочатку, він ріс у батьків Василя Кука. Втім, через три роки дідуся і бабусю арештувала радянська влада й вислала у Сибір, а онука відправили у дитбудинок.
Навесні 1943-го року Василь Кук очолив УПА-Південь, яка діяла на Київщині, Житомирщині, Вінниччині, Хмельниччині, частині Рівненщини та Тернопільщини. До її груп у різні часи входило кілька тисяч бійців.
У квітні 1944-го року загін під командуванням Василя Кука потрапив в оточення радянських військ на Рівненщині. Поблизу урочища Гурби стався бій у якому проти українських повстанців брали участь вчетверо більші сили НКВД, до того ж, посилені танками. Втім, воїнам УПА вдалося вийти з оточення і при цьому знищити значну частину радянських каральних загонів.
Коли в 1950-му році загинув Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, 37-річний Василь Кук прийняв командування повстанською армією, ставши її останнім командиром.
Ще наприкінці Другої світової, радянські спецслужби завели на Кука оперативну справу під кодовою назвою: “Берлога”. За хитрість та невловимість радянці дали йому псевдонім “Борсук”. Змогли впіймати Василя Кука лише через зраду іншого підпільника, який повідомив ворогів про місцезнаходження командира УПА з дружиною. У травні 1954-го року зрадник провів чекістів до криївки і Кука захопили зненацька під час сну.
Жив під наглядом КГБ
Шість років тривали допити. Зрештою, Василя Кука і його дружину звільнили в обмін на публічне зречення від української визвольної боротьби і визнання радянської влади. Пізніше з’ясується, що радянське КДБ могло вибити “зречення” тиском і знущаннями.
Після звільнення, Василь Кук жив під наглядом КГБ у Києві. Працював у Центральному державному історичному архіві та Інституті історії АН УРСР. З дитбудинку забрав сина Юрія, який згодом став вченим-математиком.
У 2002-му році тодішній президент України Леонід Кучма хотів удостоїти Василя Кука званням Герой України. Втім, генерал-хорунжий УПА відмовився від цієї нагороди, пояснивши це тим, що не може її отримати, допоки армію, якою він командував, на державному рівні не визнано визвольною.
Останній командир УПА помер 9 вересня 2007-го року. Поховали його за заповітом у рідному селі на Львівщині.
Лише у 2015-му році Верховна Рада України проголосувала за визнання воїнів УПА борцями за незалежність України у ХХ столітті. Ініціатором цього законопроекту став син командира УПА Романа Шухевича – тодішній народний депутат Юрій Шухевич.
Так справдилася остання мрія і воля Василя Кука: Україна не лише стала незалежною, а й на державному рівні визнала внесок українських повстанців у здобуття цієї незалежності.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.