Член Революційного проводу Організації українських націоналістів Дмитро Грицай в 1941 році став одним із ініціаторів ведення партизанської війни проти нацистів на Галичині. Тоді ж він очолив Крайовий військовий штаб ОУН. Діяв під псевдо “Перебийніс”, “Дуб”, “Олег” та “Сірко“.
Партизани викривали тактичні плани німецького командування, захоплювали зброю і боєприпаси. Створили мережу складів, які мали згодом забезпечувати українські збройні формування.
З часом Дмитро Грицай очолив військову референтуру Проводу ОУН та старшинську школу в містечку Великі Мости – нині Червоноградський район на Львівщині. Там організував підготовку офіцерських кадрів для майбутнього українського війська.


У грудні 1942-го “Перебийноса” арештувало гестапо і запроторило до львівської тюрми на Лонцького. Виконувати обов’язки керівника військової референтури ОУН став Роман Шухевич. Він разом з іншими членами організації розробив план звільнення Дмитра Грицая. Спецоперацію у вересні 1943 року виконала боївка ОУН на чолі з Костянтином Цмоцем (“Град”).
Дмитро Грицай повернувся до організації українських військових формувань. Проводив перші збірні присяги воїнів Української повстанської армії та інспектував підрозділи. Спільно з Миколою Дужим упорядкував і видав посібник “Бойовий правильник піхоти”. У січні 1945-го “Перебийніс” очолив Головний військовий штаб УПА.




Восени Дмитра Грицая обрали делегатом від Проводу ОУН на українських землях до Проводу ОУН за кордоном. Мав зустрітися в Німеччині зі Степаном Бандерою та Ярославом Стецьком. 19 грудня 1945 року при переході німецького кордону “Перебийніс” потрапив у засідку чеської поліції.
22 грудня 1945-го загинув у тюрмі в Празі за нез’ясованих обставин. Українська головна визвольна рада посмертно присвоїла Дмитру Грицаю звання генерал-хорунжий, а пізніше нагородила Золотим хрестом заслуги УПА.


Син Дмитра Грацая ніколи не бачив батька
На момент загибелі командиру було 38 років – він народився 1 квітня 1907-го у селі Дорожів (вище на фото – пам’ятник, який там встановили) – нині Дрогобицький район на Львівщині. Після гімназії навчався на фізико-математичному факультеті Львівського університету. Звідти його мобілізували до армії Польщі, до складу якої тоді входила Галичина. Там Дмитро Грицай з відзнакою закінчив старшинську школу.
З 1928 року включився у діяльність Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів. Очолив військову референтуру Крайової екзекутиви ОУН.
У 1930-х зміг довчитися і отримати диплом. У студентському гуртожитку він познайомився зі Марією Козак. Одружилися і мали двох синів – Ігоря та Олега. У листопаді 1945-го народився третій – Богдан, але батько його вже не побачив.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.