Сьогодні в Україні відзначається День резервіста. Дане свято з’явилося в 2019 році після видання відповідного Указу Президента. Однак широкий загал почав дізнаватися про існування резервістів лише з початком повномасштабної агресії рф проти України. Хто ж такі резервісти і чому вони важливі для сучасних армій?
Читати далі: Хто такі резервісти і чому вони важливі для сучасних армійІсторія виникнення інституту резервістів
Витоки військового резерву, як ресурсу для швидкого поповнення регулярних збройних сил, можна знайти в давньоримській армії. В її складі існувала така категорія осіб як “евокати” (evocati). Так називали римських громадян, які вже відслужили обов’язковий строк в армії (4-6 років), і за запрошенням знову поверталися на службу. Загалом римських ветеранів (veterani) можна віднести до резервістів.
Однак вперше інституціоналізація військового резерву відбулася у Великій Британії. Акт про ополчення 1757 року чітко визначав, що чоловіки віком від 18 до 50 років мали відслужити до 3 років. При цьому служба в ополченні відокремлювалася від служби в армії. Ополченці продовжували жити цивільним життям і лише на декілька тижнів щорічно проходили військову підготовку. У 1799 році розмір ополчення у Великій Британії складав 66 тис. осіб. Його створення та подальший розвиток відіграли визначну роль для армії Британії у війнах проти Франції на початку ХІХ ст.
З цього часу інститут резервістів поступово почав запроваджуватися в інших європейських арміях. Закономірно, що перші підрозділи резервістів мали вигляд нині існуючої територіальної оборони. При цьому варто зауважити, що “військовий резерв” та “резервні війська” – це різні поняття. Наприклад, в Російській імперії існували резервні війська, сформовані в ході реформ імператора Олександра ІІ. Їхня задача полягала в підготовці рекрутів для подальшого проходження військової служби. Відповідно, резервні війська в даному випадку виконували функцію навчальних центрів та полігонів. За доби Української Народної Республіки такі підрозділи називалися “інструкторськими”.
У, так би мовити, “класичному” вигляді військовий резерв створили у США в 1908 році – Корпус медичного резерву. А в 1920 році у збройних силах країни започаткували повноцінний військовий резерв.
В Україні інститут резервістів отримав організаційне оформлення у 2006 році. Тоді поняття “військовий резерв” з’явилося в Законі “Про військовий обов’язок і військову службу”. Також у цей час Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1426 “Про структуру військового резерву людських ресурсів”.
Чим резервісти відрізняються від тих, хто перебуває в запасі
Як можна зрозуміти із самого слова “резерв”, він виконує роль додаткового людського ресурсу для збройних сил. Однак це занадто спрощений підхід. Оскільки даним поняттям можна охопити все військовозобов’язане населення конкретної країни. І в англомовній традиції іноді під “військовим резервом” розуміють весь мобілізаційний потенціал. Проте це не зовсім коректно.
Одним із елементів радянської спадщини системи військового обліку України є поняття “запас”. Радянське законодавство не мало термінів “військовий резерв” та “резервісти”. Всі, хто перебував на дійсній військовій службі були військовослужбовцями. У запас зараховувалися громадяни: які звільнялися з військової служби; які з певних причин не перебували на ній, але за станом здоров’я є придатними до неї; які пройшли підготовку за програмою офіцерів запасу.
Подібний стан справ існував в Україні до 2006 року. У запас потрапляли громадяни: які звільнялися з військової служби (після строкової чи служби за контрактом); які проходили підготовку за програмою офіцерів запасу та отримали офіцерське звання; які не служили й досягли 25-річного віку (перейшли з категорії призовників до категорії військовозобов’язаних, з 2017 року – 27-річного віку).
Після 2006 року в українському законодавстві з’явилося поняття “військовий резерв”. Відповідно до нього, резервісти вирізняються від тих, хто перебуває в запасі, проходженням служби на добровільній основі за контрактом. Сама ж служба у військовому резерві полягає “у планомірній підготовці громадян України для комплектування особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період шляхом здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь під час її проходження”.
Отже, військовий резерв, на відміну від запасу, покликаний сформувати більш ядро більш підготовлених та боєздатних громадян, які в разі оголошення мобілізації можуть одразу стати до зброї. Таке розуміння інституту резервістів повністю відповідає тому, що панує в західних країнах, Південній Кореї, Сінгапурі тощо.
Для чого ж потрібні резервісти
Досвід ряду війн ХІХ століття продемонстрував, що затяжний конфлікт виграється не регулярними військами, а мобілізованими громадянами/підданими. Досвід Першої та Другої світової війн повністю підтвердив дану тезу. Задача регулярної армії – витримати удар супротивника та дати час мобілізувати власні ресурси. Це стосується як і сторони, що обороняється, так і сторони, що нападає. Формування раніше згаданих британських ополченців дозволили Лондону вивільнити більше регулярних військ для ведення бойових дій на континенті проти Франції. Тоді як потужний військовий резерв Ізраїлю дозволяє йому швидко розгортати нові підрозділи у протистоянні з сусідами, які мають більші за чисельністю армії з відповідним мобілізаційним ресурсом.
Окрім цього резервісти – це той цінний ресурс, який дозволяє державам з незначним демографічним потенціалом не лише оптимізувати витрати на оборону, але й не забирати робочі руки в економіки. Варто розуміти, що кожен військовослужбовець має подвійний тягар для фінансів держави. По-перше, держава зобов’язана повністю його утримувати. По-друге, військовослужбовці не створюють для економіки доданої вартості і практично не сплачують податки.
Саме тому такі держави як Ізраїль, Південна Корея, Сінгапур та Швейцарія, перш за все, спираються на резервістів. Наприклад, Сінгапур, маючи населення в 5,9 млн осіб (з яких менше половини складають його мобілізаційний ресурс), утримує армію лише в 40 тис військовослужбовців (з яких 26 тис – це строковики). У 2022 році оборонний бюджет країни склав $11,9 млрд. Тоді як резерв Збройних сил Сінгапуру нараховує 252 тис осіб. Відповідно, якщо ця країна постійно утримувала б армію в 292 тис осіб, за найбільш простою оцінкою, їй довелося б витрачати майже $87 млрд. Це приблизно 10% ВВП країни за 2022 рік – колосальний обсяг коштів. Не говорячи про те, що сам ВВП країни зменшився б. Оскільки 252 тис. осіб не були б зайняті у створенні доданої вартості.
Важливість військового резерву для України
Україна має значно більший мобілізаційний ресурс, ніж Ізраїль та Сінгапур. Однак, наша держава, станом на 2021 рік, мала досить скромний корпус резервістів – 230 тис осіб за даними Міністерства оборони. Тоді як регулярна армія нараховувала 261 тис військовослужбовців.
З початком широкомасштабної агресії рф проти Україні, мобілізація резервістів відіграла важливе значення у швидкому заповненні вакантних кадрів у діючих бригадах та сприяла розгортанню нових підрозділів. Найважливіше, що українські резервісти дали змогу мобілізувати та натренувати тих військовослужбовців, які перебували в запасі. Більшість з них або давно проходили військову підготовку, звільнилися з військової служби або взагалі не мали до неї жодного відношення. Складно уявити, наскільки сприятливою для України була б ситуація за наявності 1,5 млн резервістів. Відповідно до сінгапурських пропорцій.
Відбиття широкомасштабної агресії рф продемонструвало, що формування (хоч і повільне та з багатьма складнощами) з 2014 року якісного військового резерву дало свої позитивні плоди. Після перемоги України над росією створиться сприятлива ситуація для реформування інституту резервістів. Держава вже матиме сотні тисяч підготовлених військовослужбовців, які зможуть поєднувати цивільне та військове життя. За ізраїльським, південнокорейським, сінгапурським та швейцарським досвідом. Резервісти мають стати запорукою національної безпеки держави в контексті якісного формування Збройних Сил України в умовах воєнного стану.