На 20 серпня 1991 року в заміській резиденції Президента СРСР у Ново-Огарьово було призначено підписання нового Союзного договору, який мав надати Радянському Союзу нове життя з урахуванням декларацій про суверенітет, прийнятих союзними республіками. Відтепер право союзних республік на вихід не було суто декларативним, договір у цьому відношенні посилався на конституцію і закони, які мали бути прийняті. Але в загальних рисах державний устрій СРСР залишався без змін. Проект, опублікований за кілька днів до запланованого підписання, навіть зберігав у тексті звичну абревіатуру “СРСР”, де слово “соціалістичних” було замінено на слово “суверенних”.
Між тим, далеко не всі республіки були готові до підписання нового договору. Республіки Балтії та Грузії уже заявили про небажання його поновлювати. Верховна Рада УРСР мала призначити розгляд договору у вересні, і могла відмовитися від його підписання, яке для УРСР попередньо було призначене на 22 жовтня.
Реальність у будь-якому разі не дала шансів цьому проекту. Він вважався загрозливим не лише демократичною опозицією в союзних республіках, але й “ортодоксами” у загальносоюзному керівництві. У ніч проти 19 серпня стався путч Державного комітету з надзвичайного стану, який зробив неможливим його підписання. Станом на середину дня 20 серпня, після вечірньої прес-конференції ДКНС, аналізу ходу подій в Москві, республіках і за кордоном уже було зрозуміло, що путч не вдається, і він запустив протилежний процес – послідовну відмову від радянських союзних “кайданів”. Путчисти, однак, не одразу визнають поразку, наслідком чого були зіткнення протестувальників з військами наступної ночі.
У період між прийняттям Акту проголошення незалежності України та Біловезькою угодою Горбачов намагався реанімувати підписання договору, але зустрівся з опоро навіть “вірних” союзній ідеї республік. Спираючись на приголомшливі результати українського референдуму від 1 грудня 1991 року, Україна категорично відмовилася від продовження “ново-огарьовського процесу”. Росіяни взялися формувати нові міжнародні структури вже без участі президента СРСР.
Цього дня, 20 серпня, де-факто були створені Збройні сили РФ – Президент РРФСР Борис Єльцин, лідер російської опозиції в Москві, був проголошений Головнокомандувачем збройними силами на території РФ. В Україні також швидко постав свій сувренний військовий командувач, у майбутньому – послідовний прибічник курсу на інтеграцію в НАТО генерал-лейтенант Костянтин Морозов. 3 вересня 1991 року він буде призначений першим міністром оборони України.
На фото – кадр з відеозвернення Президента СРСР Михайла Горбачова з запереченням підстав для створення ДКНС, 02:30 ночі 20 серпня 1991 року.
Читайте також: 80 років тому радянське командування розслідувало підрив ДніпроГЕСу