Збройні сили України під час літнього контрнаступу мають певні успіхи, але їм потрібно від союзників більше боєприпасів. Адже війна в Україні може перетворитися на війну на виснаження, яка потребуватиме великої кількості ресурсів. Такої думки дотримується британське видання Financial Times, яке опублікувало статтю про український контрнаступ та тяжкі уроки, які із нього винесла Україна. «Військовий Кур’єр» подає повний переклад цієї статті.
«Так, люди, як правило, хочуть бачити результат негайно. Це зрозуміло, – заявив президент Володимир Зеленський на конференції в Києві, говорячи про літній контрнаступ України. – Але це не художній фільм, де все відбувається за півтори години».
Думка про те, що українські війська, не маючи прикриття з повітря, штурмуватимуть російські лінії, завжди була скоріше голлівудським сюжетом, ніж реальністю. Через три місяці контрнаступу Зеленський і його уряд стикаються з реальністю, що він не досяг бажаного вирішального прориву, і готуються до затяжної війни.
Останніми тижнями українські збройні сили досягли повільних, але значних успіхів на півдні країни, включаючи перший прорив лінії оборони росії. Але деякі чиновники в західних столицях шкодують, що Київ не скористався можливістю, наданою західними запасами зброї та, можливо, піком політичної підтримки.
Крім того, незначні результати виявили розбіжності між Києвом і деякими західними чиновниками щодо стратегії. Деякі офіційні особи США скаржилися ЗМІ в приватному порядку, що під час навчань Україна не змогла освоїти сучасні підходи до проведення операцій, які поєднують механізовану піхоту, артилерію та протиповітряну оборону, і була надто схильна до ризику у своєму підході.
Тим часом українські офіційні особи зазначили, що самі американські сили ніколи не проводили операції на полях битв, подібних українським, без переваги в повітрі.
«Покажіть нам принаймні одного офіцера чи сержанта американської армії, який випустив, наприклад, від 5 до 7 тис. снарядів із цієї гаубиці M777», – сказав Віктор, командир батареї української артилерійської частини. Він мав на увазі зброю, надану США, яка допомогла його військам точніше націлюватися на російські сили.
Генерал США Марк Міллі сказав BBC, що хоча українські війська зараз просуваються, у них, можливо, залишилося всього від місяця до шести тижнів для продовження контрнаступу до того, як почнуться осінні дощі. Такий коментар дратує українських чиновників, які вказують, що південь України, де відбувається основний контрнаступ, є відносно сухим регіоном, а зими там менш суворі, ніж на решті території країни.
«Ми не Африка з сезоном дощів», – сказав генерал-лейтенант Кирило Буданов, на конференції «Ялтинська європейська стратегія» (YES) у Києві минулої суботи.
І все ж є більш реалістичний настрій щодо того, що війна буде повільною. Питання полягає в тому, чи західні прихильники України, які глибоко копали свої запаси зброї, будуть готові надавати підтримку та боєприпаси у довгостроковій перспективі.
Після перших втрат Україна повернулася до кампанії на виснаження. Вона виснажує ворога на фронті артилерією та знищує лінії постачання ударами на далекі дистанції. Одночасно з цим використовує невеликі піхотні напади, щоб повернути захоплені росією позиції.
Дехто в НАТО стурбований тим, що цей виснажливий підхід – це старе радянське мислення. Українські ж чиновники та західні аналітики кажуть, що такий підхід більш адаптований до реалій, зважаючи на серйозні укріплення росії, щільні мінні поля, відсутність в Україні повітряної переваги та велику кількість дронів на полі бою.
Нова стратегія України мала певний успіх, але в кращому випадку вона буде повільною без раптового краху росії. Вкрай важливо чи союзники України збільшать виробництво боєприпасів та іншого обладнання для підтримки війни на виснаження.
«Погане розуміння бойових дій в Україні та загалом операційної обстановки може призвести до хибних очікувань, недоречних порад і несправедливої критики в західних офіційних колах», – сказали військові аналітики Майкл Кофман і Роб Лі у звіті про контрнаступ.
Але вони, як і інші аналітики, кажуть, що Україні необхідно винести уроки зі свого контрнаступу, щоб вона могла продовжувати відтісняти російські сили вздовж тисячі кілометрів лінії фронту, можливо, навіть у наступному році й далі. У той же час, стверджують вони, союзники Києва повинні визнати недоліки в навчанні та оснащенні українських сил, які сприяли невтішному прогресу.
Якщо американські та європейські лідери хочуть підтримувати Україну стільки, скільки потрібно, як вони неодноразово стверджують, вони також повинні бути набагато систематичнішими у забезпеченні артилерією, авіацією та навчанні.
Генерал Джеймс Гоккенхалл, голова Стратегічного командування британської армії заявив, що не вірить, що український наступ був «одиничним пострілом», але вкрай важливо, щоб союзники Києва «продовжували надавати боєприпаси, зброю та проводити навчання. Якщо ми не впораємося з цим завданням, є значні ризики».
Україна атакує на кількох напрямках. Основними зусиллями контрнаступу був наступ на південь від Оріхова Запорізької області. Саме там на полі бою 47-а механізована бригада, яка виступала вістрям контрнаступу, зазнала неприємностей у перші тижні операції на початку червня.
Уповільнені мінними полями – у деяких районах до п’яти мін на квадратний метр – українці потрапили під удар російських вертольотів і важкої артилерії. Незабаром після цього з’явилися зображення пошкодженої та покинутої техніки, наданої із заходу, зокрема танків Leopard 2A6 і бойових машин піхоти Bradley. Повідомляється, що десятки військових були вбиті або важко поранені.
За словами українських і західних офіційних осіб, втрати склали майже п’яту частину техніки НАТО, наданої для контрнаступу в перші дні у травні та червні. Це змусило Київ призупинити свою операцію та переглянути стратегію.
Україна зосередилася на тому самому районі, але змінила тактику. Від спроби пробити укріплені лінії оборони росії в ході механізованого наступу до зосередження на більш агресивному підході, використовуючи важку артилерію для ударів по ворожих силах і розчищення шляху для піхоти.
«Виснаження створює погані заголовки, але це сприяє зміцненню позицій України. Тоді як спроби масштабувати наступальні маневри за таких складних умов – ні», – кажуть Кофман і Лі.
Через три місяці після перших невдач Україна набрала імпульс. Українські сили пробили першу лінію російської оборони в Роботиному на півдні, і тепер намагаються розширити пролом, повернути Вербове перед наступом на Токмак.
Захист Токмака означатиме значний крок до перерізання так званого сухопутного мосту росії, важливого маршруту постачання, що з’єднує її з окупованим півднем України та Кримом.
Українські війська також просуваються на південь від Великої Новосілки, де намагаються дістатися до портового міста Бердянськ. Незважаючи на те, що вдалося повернути кілька невеликих сіл, прогрес там був повільним і в основному зупинився з середини серпня.
Територія навколо Бахмута залишається центральною. Російські війська захопили місто в травні після 10-місячної битви, яка перетворила місто на руїни. Але бої навколо нього не припинялися, і українці метр за метром відвойовували територію на його північному та південному флангах, просуваючись цього тижня до сіл Кліщіївка та Андріївка, захищаючи важливі дороги навколо міста.
Лише в Серебрянському лісі на північному сході, який тягнеться на схід до стратегічного міста Кремінна, яке зараз окуповано московськими військами, росіяни перейшли в наступ. Ці зусилля, кажуть українські чиновники та аналітики, мають на меті спробувати відтягнути сили Києва від його південної осі та відкинути ті, що знаходяться в цьому районі, на захід, за річку Оскіл і відвоювати території в Донецькій і Харківській областях, де росіяни були вибиті під час масштабного українського контрнаступу рік тому.
У цих важких умовах на полі бою українські сили виявили неможливим дотримуватись доктрини НАТО щодо ведення загальновійськової війни – скоординованих дій піхоти, бронетехніки, артилерії та протиповітряної оборони. Кофман і Лі кажуть, що українці найкраще воюють у складі невеликих високоманеврених штурмових підрозділів. Їм важко керувати операціями вище рівня роти (200 чоловік) або навіть взводу (20-50). Але якщо українські війська збираються використовувати будь-які проломи в обороні росії, їм потрібно буде координувати більші сили, а для цього їм потрібна краща підготовка.
Один із головних уроків контрнаступу наразі, кажуть аналітики, полягає в тому, що західна підготовка українських військ, яка триває зазвичай п’ять тижнів, надто коротка. Ця підготовка не пристосована ні до того, як Україна найкраще воює, ні до умов на місці, як-от непрохідні мінні поля чи укріплення. І це відбувається без всюдисущих безпілотників, які ширяють над українським фронтом.
«Якби я робив тільки те, чого мене навчили західні військові, я був би мертвий», – каже Сулеман, командир сил спеціального призначення 78-го полку. Він каже, що навчався з американськими, британськими та польськими солдатами, кожен з яких давав «кілька хороших порад», але також і «погані», наприклад їхній спосіб зачистки окопів. Я їм сказав: «Хлопці, ми так загинемо».
Джек Вотлінг і Нік Рейнольдс, аналітики Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), які вивчали двотижневу українську операцію з повернення двох сіл на півдні країни, кажуть у нещодавньому звіті, що бойові дії показали потребу в більшій колективній підготовці для допомоги в плануванні на рівні бригади та підготовці командирів взводів і рот.
Також виникає питання того, як Україна розгортає свої більш досвідчені сили. На початку цього року деякі офіційні особи США критикували її за те, що вона витрачає занадто багато досвідчених військ на марну оборону східного міста Бахмут. Rochan Consulting, польська організація, яка також підготувала розгорнуту оцінку контрнаступу, каже, що Україна могла б досягти кращих результатів цього літа, якби використовувала досвідчені бригади, оснащені зброєю НАТО, а не щойно навчені.
Вотлінг і Рейнольдс кажуть, що з артилерією, що відповідає стандартам НАТО, Україна стала кращою у виявленні та знищенні ворожої артилерії контрбатарейним вогнем. Це є важливою перевагою, яка може допомогти компенсувати більшу кількість гармат росії. Але перевага України збережеться лише в тому випадку, якщо її західні союзники розширять виробництво боєприпасів і зменшать кількість артилерійських систем, якими повинні оперувати українські сили. Також необхідно більше обладнання для розмінування та бронетехніки для захисту піхоти.
Нарешті, зазначають усі аналітики, російські війська продовжують вчитися у своїх ворогів і адаптують свою тактику, чи то шляхом розосередження своїх ліній постачання, більшого розгортання безпілотників чи відбиття українських нападів.
«Велика перевага росії порівняно з тим, що було 18 місяців тому, полягає в тому, що вони зараз поважають та розуміють нашу реальну силу», – каже український чиновник.
«З точки зору гнучкості, ми все ще маємо перевагу над ними. Вони досить зашкарублі, а їхня структура командування все ще дуже вертикальна – а це означає, що їм потрібно більше часу, щоб адаптуватися до змін. Ми не повинні недооцінювати їх, ми не повинні думати, що вони дурні. Вони внесли деякі зміни, наприклад, з масовим використанням дронів. Вони адаптуються, і це факт», – сказав Буданов.
З окопами, артилерійськими обстрілами та кривавими штурмами піхоти війна росії проти України часто може нагадувати Першу світову війну. Але вона також містить нові технології.
Підкреслюючи це, Михайло Федоров, віце-прем’єр-міністр, відповідальний за технології та цифровізацію, розповідає про нещодавню міністерську зустріч, що відбулася в Zoom. Він стежив за трансляцією зустрічі в прямому ефірі з одного боку екрану, а з іншого – у режимі реального часу кадри з безпілотника українських сил, які знищують російську систему протиповітряної оборони.
«Україна пише нову історію війни і нову доктрину безпілотників», – сказав Федоров.
Бойові дії цього літа показали життєво важливе значення безпілотників для обох сторін для розвідки та нападу. Війна принципово відрізняється від попередніх конфліктів, оскільки поширеність БпЛА означає, що поле бою «повністю видно в режимі реального часу для обох сторін», – розповів на конференції YES заступник голови військової розвідки Вадим Скібіцький.
Особливо швидко виявляються маневри з броньованою технікою. За його словами, для знищення колони танків може знадобитися всього 10 хвилин – від початкової точки до перевірки її місцезнаходження, виклику артилерії та нанесення удару.
Кожна українська частина виходить на передову зі своїми безпілотниками, часто цивільними дронами китайського виробництва вартістю кілька сотень доларів, або так званими гоночними безпілотниками від першої особи, які можуть нести фугасний заряд. Дрони, атакуючи російські лінії та обладнання, допомагають рятувати життя українських військових. За оцінками RUSI, Україна втрачає понад 10 000 БпЛА на місяць.
Тим часом російські сили наздогнали Україну у використанні комерційних безпілотників і все ще мають багато дронів військового класу. Російський безпілотний літальний апарат-камікадзе «Ланцет-3», який може автономно відстежувати та атакувати свої цілі, виявився особливою загрозою.
Екс-міністр оборони Андрій Загороднюк каже, що Україна не збирає достатньо власних безпілотників, хоча намагається розширити виробництво. «Безпілотники роблять інші системи зброї повністю зайвими», – каже він.
Федоров каже, що до кінця року Україна збільшить власне виробництво безпілотників у 100 разів. Він створив спеціальну штаб-квартиру для координації масового виробництва БпЛА і покладається на вільний ринок для доставки, з безліччю комерційних постачальників, які пропонують свої пристрої єдиній платформі закупівель. Також Україна розширює власне виробництво комплектуючих.
Перевага України перед росією, каже Федоров, полягає в швидкості, з якою оператори фронтових безпілотників повідомляють його технічним командам інформацію про продуктивність, втрати та тактику. Наступним етапом розвитку є не сама технологія, а використання.
Не зважаючи на це, Україна все ще покладається на своїх союзників для ударів на великій відстані. У Києві все більше сподіваються, що незабаром Вашингтон погодиться відправити ракети ATACMS, дальність яких становить 300 км. Це може дати поштовх для Німеччини передати її крилату ракету Taurus, оскільки Берлін схильний чекати, поки США першими приймуть рішення щодо зброї.
Українці стверджують, що вони завдали більшої шкоди російській військовій машині, ніж здається, ударною кампанією із залученням безпілотників і поставленими із Заходу ракет HIMARS і Storm Shadow. У середу українські ракети вразили російські морські сили у портовому місті Севастополь, пошкодивши принаймні два військових кораблі, які проходили ремонт у сухих доках.
Наступного року Україна, ймовірно, отримає свої перші винищувачі F-16. Зрештою вони допоможуть Україні змагатися за повітряний простір, тим самим відштовхнувши російську авіацію від лінії фронту, але не обов’язково дадуть їй перевагу в повітрі, кажуть Кофман і Лі.
Зрештою, хід війни визначатиметься тим, як кожна зі сторін розпорядиться своїми резервами живої сили та техніки. «Наша велика проблема – стійкість. Це війна ресурсів», – каже український чиновник.
«Україна та росія ведуть невдалий матч, у якому жодна зі сторін не має вирішальної переваги. Це буде довга війна, і Україна зараз знаходиться в безладній середній частині, яка трапляється під час кожного великого конфлікту», – каже один високопоставлений західний чиновник.
«Військові дуже рідко досягають вирішальних результатів, вони виграють битви», – додає чиновник. У таких конфліктах на виснаження, як цей, «війни виграє економіка».
Раніше колишній прем’єр-міністр Великобританії і великий друг України Борис Джонсон опублікував у провідному британському виданні The Spectator свою статтю. У ній він ставить перед керівництвом західних держав одне просте питання: чому вони досі не дали Україні все, що потрібно для перемоги? «Військовий Кур’єр» опублікував повний переклад статті Бориса Джонсона.
Слідкуйте за «Військовим Кур’єром» у Facebook, Telegram та YouTube.