Дівчат – учасниць параду залякують тим, що за їх обліковими записами в соцмережах слідкує СБУ. За порушення заборони на спілкування зі ЗМІ вони можуть бути покарані або взагалі виключені з інституту. Але випускниця Оля розповіла журналістці “Військового кур’єру України” про вступну кампанію, суворий режим в гуртожитку, сексизм, романтику, “заліти” та інше.
Як це — вчитися у військовому вищі коли ти дівчина? Чого більше в цьому, романтики чи совка? Чи жалкують вони що підписали контракт?
Як все починалося. “… кожен день бачила як вони туди-сюди шикуються, ввечері в них прогулянки й це так атмосферно, вони пісні співають”
Де ти навчаєшся і на якій спеціальності?
Я навчаюсь в КНУ ім. Тараса Шевченка на міжнародного економіста і паралельно на військового перекладача у Військовому Інституті.
Це виходить, що ти навчалася одночасно у двох інститутах?
Так! Я провчилася чотири роки на міжнародного економіста та шість років на військового перекладача.
А як так сталося?
У мене, певно, ще з дитинства була мулька пов’язати життя з військовою сферою. Зробити своє життя військовим. Але коли виросла, я якось відклала це через стигму “Ну ти ж дівчинка, ну куди?”. Тоді я вирішила, що буду міжнародним економістом. Але нас поселили у дванадцятий гуртожиток – це прям напроти військового. І я кожен день бачила як вони туди-сюди шикуються, ввечері в них прогулянки й це так атмосферно, вони пісні співають. Я надихнулась і вирішила ну все — хочу! До того ж там є багато дівчат, а чим я гірша? Чого військовий перекладач? Тому що мені завжди подобалась мова і для мене це не важко, а навпаки класно. Проте я не знала, що військовий перекладач і просто перекладач – це дві різні професії. Хоча тоді мені здавалося, що це дуже схоже й от якби я не була міжнародним економістом, я б пішла на перекладача.
А чим відрізняється військовий перекладач від звичайного?
Кількістю військової лексики. Якщо перекладач повинен в принципі знати мову, вільно нею володіти, спілкуватися, переводити з англійської на українську або з української на англійську, то військовий перекладач повинен робити те саме, але на військову тематику. Повинен ідеально знати професійну лексику. Іноді бували випадки, коли я розуміла, що моя англійська до вступу до військового інституту – це шкільний рівень і це не була потрібна мені англійська. Базові речі розуміла, але можна сказати, що в університеті вивчила ще одну мову – військову англійську.
Складно було на початку?
Я б не сказала.. Бачиш, я спочатку задумалась. Якби реально було важко, я б швидко відповіла. Ні, не важко.
Які у тебе були стосунки з батьками до вступу?
Прекрасні, та і після не змінились.
Вони тебе відмовляли від військового інституту?
Не так батьки, як бабуся. Вона казала, що раз я не одружилася після школи, то зроблю це по закінченню навчання. Вона не розуміла нащо мені ця військова кафедра, але змирилася. Для бабусі, в принципі, задача жінки – це вийти заміж, народити дитину. Я вступила в університет, це вже не входить в її плани. А потім ще військова кафедра. Куди? Тато поставився спокійно, він сам силовик і в принципі спокійна людина.
Я саме хотіла спитати: чи є в тебе родичі, які пов’язані зі службою?
Так. По чоловічій лінії з татового боку, і з маминого боку всі служать. У різних галузях, але всі пов’язані з силовими структурами.
А в дитинстві ти багато бачила усіляких військових речей?
От в мене часто про це питають і я теж думала нещодавно над цим — насправді ні. Може через те, що тато працював у СБУ і робота лишалась на роботі, вдома був звичайний батько. Так само дідусь. Я не бачила військового вивороту.
Чи можеш ти сказати, що є тип людей, які вступають на воєнну кафедру?
Зазвичай більшість з нас має в сім’ї когось військового. Ми коли тільки вступили й були на КМБ (курс молодого бійця, який триває місяць перед початком навчання, – ред.). Мені стало цікаво чи хтось просто вирішив зі школи без батьків військових вступити. Такою була лише одна дівчинка з вісімнадцяти, які жили зі мною в кімнаті. Ймовірно, що й в інших кімнатах було по одній чи дві дівчини, але це малий відсоток. Тому я думаю, що, якщо в сім’ї є хтось військовий, то скоріше, що в тебе теж з’явиться бажання.
Чи були у тебе сумніви щодо вступу? Чи ти все романтизувала?
Так, романтизувала і я це зрозуміла, коли вже вступила. Може я це ще й через тата, бо мені здавалось, що військовий чоловік це щось таке прекрасне. А потім я вступила.. Ті офіцери, з ким довелося зіткнутися були віку мого тата і вони взагалі не благородні. Особливо на першому курсі. У мене така ситуація була прямо до сліз. Ми стояли взводом, а він шикується за зростом. Я маленька, стояла в кінці й, якщо чесно, до задніх рядів погано все чутно. Типу перші чують, а останні вже ні. Подали команду «струнко!», а в мене щось там з планшеткою. Планшетка – це такий рюкзачок маленький. Дістала там щось, копирсаюсь. А офіцер підходить ззаду та дає мені запотиличник! Тоді я образилась. Це був єдиний прям жорстокий момент. Я засумнівалась. Але це була, мені здається, тимчасова образа.
Це ти була на другому курсі економістики й на першому на перекладача?
На третьому курсі економічному. Дивись, на третьому я вступила і почала навчання.
Як ти взагалі обирала ВНЗ? І чому обрала саме економіку?
Насправді по престижності вишу. В мене були фаворити — це КНУ, КПІ, Вадима Гетьмана і… Вже не згадаю. Я вибрала топові університети. Пам’ятаю, що подавала й на інші спеціальності, пов’язані з мовою, не з економікою, не з математикою. Я вже не згадаю які. Пройшла на бюджет у Шевченко і була дуже щаслива.
Складно було на ЗНО?
Та ні, мені здається, навпаки. Це такий класний період коли ти максимально занурений в навчання і, напевно, це період максимального твого розвитку, тому що стільки скільки в той період я уже не буду знати ніколи. Може, хіба скажуть ще якесь ЗНО здавати. Для мене було класно.
У вас колись відбирали телефони?
Звісно. Коли ви тільки вступаєте на перший курс, КМБ це в принципі найскладніший період. Там забирають телефони. На першому курсі затягують, спонукають до того, щоб все було правильно, ідеально, “по-військовому”. З кожним наступним курсом це послаблюється і в принципі ти себе відчуваєш уже комфортно. Але на початку так, і телефони забирають, зачіски, хвостики не можна, можна тільки гульки або коси. У звільнення можна тільки ходити в спортивному одязі або в військовому. Навіть у свій вільний час.
Військові реалії “Армія не готова до того, що до неї прийде дівчина з тридцять п’ятим розміром ноги”
Як тобі давався новий графік життя? Складно було рано вставати?
Нам вже на вісім ранку треба було бути. Якщо на стрільби, то виїзд на сім. Мені не важко, тому що я жайворонок.
Ти не відчувала якогось розпачу через те, що у студмістечку інші студенти можуть розважатися коли завгодно, а тобі у сьомій ранку уже треба бути на місці?
Ні, не було. У нас цілий тиждень вчишся, а в неділю вихідний. Тому у вихідні я спробувала це студентське життя, були також і вечірки. Але я в принципі не тусовочна. До дванадцятої я уже майже сплю. Через це інколи посеред “свята” їхала додому. Нормально. Ніколи не було там заздрості якоїсь чи суму.
До речі, а як друзі відреагували на твій вступ?
Класно. Я коли додому приїжджаю, вони кажуть, що “друг з армії повернувся”.
Мама теж чекає?
Так, боже. Я коли приїжджаю, вона готує прям дуже смачно. В принципі, у Києві можна піти смачно поїсти, але це не мамине.
У яких умовах ти жила?
В цілому, до дівчат лояльніше ставлення. Я не скажу, що прям максимально комфортно, але хлопці більше в цьому плані страждають. Коли ми виїжджаємо на полігон то хлопці живуть в наметах, а ми в військовому гуртожитку. Прям сказати, що в мене були якісь складні умови, на вулиці с кариматом, то ні. Все було окей.
Зрозуміло. А були якість неприємні ситуації з цього приводу?
Було таке, що треба було вставати о четвертій ранку, а четверта навіть для жайворонка зарано. Ми йшли отримувати зброю, верталися назад, там п’ятнадцять хвилин сиділи, снідали й знов сиділи. Загалом тоді якийсь період був жорсткий, дощі йшли та постійно було болото. Армія не готова до того, що до неї прийде дівчина з тридцять п’ятим розміром ноги, тому все взуття, яке видають, велике, а на дощ видавали щось схоже на калоші. Вони мені десь по коліно були, сорокового розміру і дуже тяжкі. У нас в принципі всі дівчата мініатюрніші, ніж сороковий розмір. Це було жорстко, адже погода була дуже несприятлива — уся багнюка поприлипала до нас і ми ледь пересувалися. Я пам’ятаю момент, коли ми з дівчатами після цього всього сиділи на полігоні у військовому гуртожитку і зрозуміли, що треба було все-таки на “цивілку” йти, що оця служба — це, звісно, просто страх.
А ти часто висипалася з таким графіком?
Після пробудження часто було відчуття, що я не виспалась. Тоді я думала, що не доживу до кінця дня. Чотири ранку – це дуже рано. Потім десь до дев’ятої ранку ти вже розвіюєшся, туди пішов, туди погнали, там сказали щось зробити. І ти вже не помічаєш, що не виспався, потім нормально живеш до кінця дня. Плюс всього цього в тому, що в кінці дня класно засипаєш. Якби можна було в дев’ять лягти, я б в дев’ять лягала, але відбій був о десятій — пів на одинадцяту.
Ти навчалася на економіста на економічному факультеті, а на перекладача в військовому інституті. Складно було переміщатися з одного району Києва до іншого серед дня?
Ні, це просто кращий час, тому що в тебе є багато особистого часу. Є проміжок умовно до пар або, якщо пари трішки раніше, то година після пар. І ти в цю годину робиш, що хочеш. На каву можеш сходити, посидіти, відпочити може якось.
А чи є у вас можливість десь в аудиторії поспати?
Можливість може і є, але ми не спимо. Може знаєш, там на Льва Толстого біля інституту є лавки? Ми там тусили, але теж треба акуратно, бо якщо хтось побачить нас з викладачів, то може покарати.
Що тобі найбільше подобалось у навчанні?
Воєнна романтика. Що я маю на увазі? Теорія, в нас є практика, стрільба в тирі, але це також така теоретична практика, тому що коли ти виїжджаєш на полігон і стріляєш з реальної зброї по мішенях, то це інше. Особливо якщо якийсь інтерактив там влаштовують. Одного разу приїхали люди з якоїсь силової структури й запропонували поєднати навчання. Це було пречудово. Якщо ми виїжджаємо і нам наші викладачі дають завдання, то просто стріляємо. А з ними зовсім інакше — треба зробити оцей трюк, отак от перегорнутися, з нього треба вийти й отак от стріляти. Мало, що виходило, але це було потішно. Мені найбільше подобаються польові виходи. Практика, реальна практика.
Чи була у вас “дідівщина”?
Я багато чула про це, але особисто не стикалась. Були історії у дівчат старших на курс, коли вони приїхали з полігону в гуртожиток, то їм інші старшокурсниці влаштували “пінну вечірку” (це коли на підлогу виливають воду, мило, утворюється піна, а їх заставляли відчистити щітками всю підлогу). А підлога дуже швидко забруднюється, дуже важко її відтирати. Зрозуміло, що якщо вони це робили навмисно, то вони самі додатково ходили та смітили. Такий випадок чула. У мене такого не було.
Служба та стосунки. “Топові спеціальності — топові пацани”
А як щодо романтики на кафедрі? Чи вистачало у вас сил та часу?
Я пам’ятаю, що ми приїхали на КМБ і одразу розбились по парочках. У нас була ієрархія хлопців. Топові спеціальності — топові пацани, не сильні спеціальності – не дуже класні й пацани. Прям круті були – це старші хлопці з топової спеціальності.
А топові це які?
Топові — це юристи, артилеристи. Я пам’ятаю, що почала зустрічатися з артилеристом і на полігон приїхав татів друг, який мені привіз фініки. Він там по роботі був, і батько спитав чи не хочу я щось, щоб він привіз. Я кажу, що було б непогано фініки. І він мені розповів про цю “романтику”, що на першому курсі краще ні з ким не зустрічатися, тому що це все одно не буде тривати до кінця навчання. От і з мого досвіду, всі розсталися хто зустрічався. Я реально розсталась, а в мене подружка почала з хлопцем зустрічатись і вони досі разом, уже розписались і планують весілля.
Складно з таким графіком проводити час разом?
З часом адаптовуєшся і нормально стає.
Часто ви виходили кудись у місто?
Ну, нормально. На тижні було важко, ми якийсь період не бачились майже, якісь там випадкові зустрічі лише. А якщо вихідні, то ми разом тусили. Було нормально, в цьому також нічого складного. А ще в нас існує міф, що дівчина з військової кафедри сто процентів обере військового хлопця. Зараз у мене стосунки з цивільним. А хлопець військовий завжди шукає звичайну дівчину. Не знаю чого так. Але реально цей стереотип дуже часто працює. Існує ще стереотип, що дівчата ідуть в армійку, в принципі, щоб вийти заміж. Я знаю такі випадки, але це дуже тупо, адже є кращі освітні програми, на яких можна знайти чоловіка.
А чи зустрічала ти якісь прояви сексизму?
Увесь час. Як мінімум від бабусі. Проте найяскравіший прояв сексизму від хлопців у групі, тому що їм навчатися трохи складніше. Навіть зважаючи на те, що коли ми приїжджаємо на полігон, ми живемо в різних умовах. Вони в гірших, але в принципі на цьому все. Крос вони біжать п’ять кілометрів, ми три. Вони вважають, що це несправедливо, і від цього до нас таке ставлення. Так от, мій одногрупник одного разу мені сказав «Боже, нащо ти поступала, була б на “цивілці”, навіщо тобі воєнка». Якби ми не вступили, то їм би легше не було, а вони, розуміючи, що комусь легше, не можуть це перенести.
Здоров’я та спорт “З ранку зарядка і спортивна “годинка” звечора”
Як у вас проходило дистанційне навчання?
Цивільний виш у нас був дистанційно, ми вчилися, екзамени складали, а військовий був спочатку онлайн, але ми жили в гуртожитку, просто закриті на карантині. Потім уже вийшли на звичайне навчання. Це до речі трішки спростило життя, бо у дні цивільного навчання ми могли поїхати додому.
А скільки часу у вас був карантин у військовому?
До відпустки, якої, до речі, у нас того літа не було. Тому вчилися умовно до вересня.
А коли ти вступала на військову кафедру, треба було складати якійсь спортивні заліки?
Так, “фізо” треба було здавати, але то вже було не важко. Там біг сто метрів, кілометр, комплексна силова — це прес і відтискання.
Довго готувалася?
Ні, я спортом до вступу займалась, то мені не важко було. Прийшла і склала.
Скільки у вас спортивних навантажень у день?
З ранку зарядка і спортивна “годинка” звечора, якщо нема фізо. На такі руханки ми мали всі виходити та бігати чи робити що скажуть
Чи можна не піти на ці тренування?
Не можна, але ми примудряємося.
Вас там за списком перевіряють чи як?
Як коли. Якщо за списком, то це знову “заліт”. Треба знати який офіцер. Якщо лояльний, то можна й ухилитись від цього. Якщо ні, то краще прийти. Треба знати хто черговий в той день. Бо можуть перевіряти не тільки на зарядці, а і кімнати з яких вже вийшли. І якщо ти сидиш, то “заліт”.
А чи є у вас якийсь соціальний захист, якщо ви травмувались?
У нас є медпункт.
І якої він якості?
Насправді нормально. Я пам’ятаю, що ми намагалися косити від якихось “ненайулюбленіших” пар і приходили в медпункт. У них, мабуть, з досвідом вже є сканер – реально в тебе щось не так чи ти просто прийшов, тому що треба копати окоп, наприклад. Кожен раз, якщо щось насправді болить , або тиск тиск, датуть ліки. А якщо “так” прийшла – то аскорбінку.
Гроші “Є хлопці, які в охороні працюють”
Ви маєте підробітку? Чи працюєте взагалі під час навчання?
Нам взагалі не можна працювати. Ми підписуємо контракт на першому курсі про те, що ми військовозобов’язані, всі свої сили будемо витрачати на це. За правилами нас всім забезпечують, нас годують, нас одягають, житлом нас теж забезпечують. По суті, як вважає керівництво, нам гроші ні на що не треба. Але в моїй групі хлопці дистанційно працювали. Вони перекладали тексти. Ну не знаю наскільки гарно заробляли, але якісь свої штучки мали.
А коли вони встигали працювати?
Інститут дуже піклується про те, щоб ми це не встигали й дає максимально всяких не дуже потрібних справ. Але курсанти працювали або після відбою або під час самостійної підготовки. Ну, тут трошки навчання страждає, тому що робота час забирає, але треба обирати між грошима та навчанням. А ще ми перекладачі, нам напевно найважче треба вчитися. А є спеціальності типу психології. Просто є дуже обдаровані діти, які в принципі уже все знають і в них виходить працювати по ночах. Це дуже жорстко. Також є хлопці, які в охороні працюють. Це неофіційне працевлаштування, але там вони нормально мають. У мене є знайомий… Сподіваюсь, що він це не прочитає, який працював паралельно охоронцем, офіціантом, баристою. Це все в один період. Я не знаю як називалась його посада в однієї з мереж кафе, але він шукав людей і йому за це платили.
Типу HR?
Так, в нього в місяць прибуток склав 32 тис. грн. Так, зрозуміло, не кожен місяць, але ого!
Можеш розказати про цей контракт?
Який ми підписували на другому курсі?
Так.
В основному, якщо чесно, то весь контракт був побудований на тому, щоб керівництво інституту убезпечило себе в разі твого звільнення з інституту. Там написано, якщо ти йдеш за своїм бажанням – повертаєш всю суму свого навчання, яку інститут витратив на тебе на харчування і тому подібне.
А скільки це в рік?
Це десь 30 тисяч гривень, але і з кожним роком ця сума збільшується. Подвоїлась на другий рік, на третій – потроїлась. Також там були пункти про наші права, що ми маємо право на медичне забезпечення, на харчування. Ще коли ми закінчуємо університет, то повинні прослужити обов’язковий контракт. Це п’ять років.
Це вас можуть поставити як в штабі десь, так і на передову?
Так. У кінці навчання приходить розподіл і ви обираєте собі частину. Першим вибирає той, хто перший в рейтинговому списку. Якщо ти гарно вчився і заробив багато балів, то можеш вибрати умовно що завгодно з цього списку. Останнім важко, адже мало що лишається.
Право на мовчання… “Не знаю як СБУ, але офіцери наші, наставники, керівники, командири точно слідкують”
Вам справді забороняють давати коментарі та інтерв’ю для ЗМІ?
Так.
Чому?
Тому що з точки зору керівництва можемо наговорити багато, от я уже наговорила. Ти можеш щось” не те” сказати, це прочитає хтось з офіцерів і мінімально це вважається “залітом” і ти лишаєшся на казарму, можеш не поїхати в відпустку, до тебе може змінитися ставлення.
А що найсерйозніше може трапитись?
Не поїхати в відпустку.
А скільки вона триває?
Літня – два тижні, зимова — один тиждень.
Ти чула про якісь скандали через це?
З приводу того що хтось зайве розповів не чула. Але найсвіжіший, найяскравіший скандал був пов’язаний з “фінансистами” першого року навчання. Коли вони з двірником маршувати на відео. Це реально було класно, смішно. Проте керівництво це побачило, і їх позбавили відпустки. Вони в наряди ходили кожного дня.
А чому? Чого зайвого можуть розповісти студенти?
За інститут, те що “псує репутацію”.
Наприклад що?
Офіцер дав запотиличник, а про це написали в мережі – такого не має бути.
А у вас це прописано у контракті?
Можливо. Треба було його читати.
Журналістка “Військового кур’єра України” намагалася домовитися взяти інтерв’ю та коментарі у курсанток, які беруть участь у параді до Дня Незалежності, що відбудеться 24 серпня. Проте усі дівчата відмовлялись говорити та навіть давати свої дані, щоб редакція отримала дозвіл від керівництва на співпрацю. Одна з них розповіла, що учасниці параду отримали наказ не спілкуватися зі ЗМІ, щоб “не наговорити чогось зайвого”. Курсантка поділилася, що більшість дівчат будуть розмовляти лише з дозволу керівництва, а ті, своєю чергою, його просто не надають. При цьому учасниць параду залякують тим, що за їх акаунтами в мережі слідкує Служба Безпеки України. А за порушення цього наказу вони можуть бути покарані або виключені з інституту. Ця ж дівчина розповіла, що останнє “нелегальне” інтерв’ю курсантки закінчилось службовим розслідуванням і купою проблем. До речі, в ньому розповідали як правильно військовим брати пояснення у цивільних.
А чи справді СБУ слідкує за вашими соціальними мережами?
Нам це казали ще на першому курсі. Ми заповнювали анкети де була різна інфа від прізвища до національності батьків. Писали всі свої акаунти в мережі: Facebook, Instagram, на той час і ВК був. Не знаю як СБУ, але офіцери наші, наставники, керівники, командири точно слідкують. Упевнена в цьому, тому що в нас був “заліт”. Ми в гуртожитку святкували день народження дівчинки, пили вино і вони це в інстаграмі побачили. Ми досі не знаємо хто точно, але до них це дійшло, ну й ми отримали на горіхи. Загалом багато хто закриває доступ до своїх сторінок і живе щасливо.
Чим відрізняється курсант від студента? У студента, якщо хтось скаже, що поставить погану оцінку за те, що ти просто не подобаєшся, то загалом нічого страшного. На них не має інших засобів впливу. На курсантів є, як мінімум лишитись без відпустки. Просто не всі розуміють, що це таке.
Намагаюся розуміти.
А якщо не відпустка, то ставлять в наряди. В них через день ходити дуже важко. Це цілу добу ти не спиш, як мінімум не висипаєшся. До того ж за цей час на тебе звалюється купа обов’язків і запросто можеш ще залетіти. Це ще якийсь один наряд потенційно тебе жде. Вимальовується така дірка з нарядів і стає напружно. Того всі бояться, тому не говорять зайвого.
А батько тобі часом нічого не розповідав?
Ні, йому в принципі не можна такого розповідати. Навіть про специфіку його роботи я нічого не знаю. Зважаючи на це у них все серйозно. Я не думаю, що вони прям сидять і чекають акаунти якихось курсантів, студентів. Про СБУшників мені здається керівництво просто пустило слух, щоб боялися.
А хто саме вас контролює – саме інститут чи тось із вищого керівництва?
Я думаю, що так працює в принципі військова ієрархія. Я боюсь свого командира роти, командир боїться свого командира батальйону, командир батальйону начальника інституту, начальник інституту міністра оборони напевно.
А чи не знаєш як в інших інститутах це відбувається?
Військовий інститут в “Шеві”, де я навчалася – один із найлояльніших військових інститутів. Я знаю, що в сухопутці у Львові набагато суворіше. Це важко уявити, але серед військових вишів склалась така традиція.
На підборах урочистим маршем “Особисто я не чула, щоб дівчата жалкувались й прагнули маршувати в берцях.”
Участь у параді для вас гордість?
Звісно, я думаю для кожного військового це гордість. Якщо людина свідомо прийшла, а не батьки засунули.
А скільки дівчат беруть участь у параді?
Стільки скільки вміщається в коробку – 120 людей.
Це з усього інституту?
Так. З різних курсів. Йдуть майже всі дівчата, зазвичай всіх беруть… Є обмеження за зростом, за курсом. Старші курси майже не беруть участі, тому що потенційно вони уже брали і їх від цього звільняють.
Тобто четвертий курс не бере участі?
Так. Шостий та п’ятий теж. Але цього року є винятки.
А скільки років ви навчаєтесь?
Шість з магістратурою, а там як хто бажає. Є різні правила вступу.
Це перший рік коли дівчата на параді будуть у туфлях?
Так. Минулого разу були просто берці.
І як ви до цього поставились?
Як тобі сказати… Зрозуміло, що це фізично складніше, проте виглядатиме жіночніше. Особисто я не чула, щоб дівчата жалкувались й прагнули маршувати в берцях. Ні, краще вже підбори.
Але в них складніше маршувати.
Звісно, але тренування постійно на каблуках, щоб звикнути. Річ у тому, що військові це більш консервативні люди й курсанти не виняток.. У цьому плані я їх розумію, тому що реально на каблуках це буде гарніше, але важче.
А як хлопці взагалі це коментували?
У мене був однокурсник який сказав, що нарешті вам складніше, ніж нам.
А у вас є окрема чоловіча й окремо жіноча форма?
Ні. Єдине, що дівчатам дозволено – це цивільні бюстгальтери та зачіски відрізняються. Хлопцям треба під нуль або акуратна стрижка.
А ти не помічала, що до дівчат, які беруть участь у параді, суворіше ставлення?
Ні, я такого не помічала. Просто в нашому інституті є загальна тенденція не давати інтерв’ю. Чесно скажу, я не думаю, що прям СБУ перевіряє їх, а от керівництво так.
Погляд у майбутне. “Я хочу, щоб в старості я сиділа і думала скільки всього офігєнного я зробила в житті”
А в гуртожитку як життя складалось?
У нас багато хто живе у “дванадцятому” та інших КНУшних гуртяках або селяться десь в Києві. Але це теж одразу не дозволяють. Як мінімум рік треба прожити в військовому гуртожитку і тоді вже вирішуй з’їжджати чи залишитись.
Тобто ти пожила там і повернулася у колишній гуртожиток?
– Так, повернулася.
Наскільки він був далеко?
– Максимум 200 метрів.
Яка твоя професійна мрія і яким ти бачиш своє майбутнє?
– Військовий аташе. Правда, я мрію про військові місії. Загалом моя глобальна життєва ціль — це лишити після себе слід. Власне чого я погодилась на це інтерв’ю. Я хочу, щоб в старості я сиділа і думала скільки всього офігєнного я зробила в житті. Я собі уявляю інколи фантастичні картинки, як я їду в Африку, щоб навчити дітей англійської, потім військовому перекладу, вони потім якийсь свій інститут відкриють і стануть на крок прогресивнішими.
Не шкодуєш, що обрала саме цей шлях?
Ні, я реально дуже задоволена. Бувають труднощі, але коли питають про складні моменти, то воно не згадується. Коли я приїжджаю додому після того, як довго там не була, то розповідаю купу усіляких історій, які трапились зі мною вчора, позавчора. І чомусь усі вони позитивні.
А серед твоїх знайомих в інституті є такі, яким взагалі не подобається навчання, сфера і які мріють швидше здихатись форми?
Так, адже це реально дуже складне життя. Проте часто трапляються такі песимісти й здається, що якби вони вступили до цивільного вишу, то їм би теж щось не подобалось. В принципі життя складається з труднощів. Вже питання як ти до них ставишся.
Які плани у тебе на найближчий час? Куди підеш після університету?
Я нещодавно закінчила шостий рік навчання і вже можна буде йти служити. Я розглядаю для служби своє місто – Луцьк. Це зрозуміло, бо там батьки, сім’я, є де жити. Або Київ, тому що тут можна розвиватися, особливо військовому перекладачу. В Луцьку з цим уже складніше. У мене ще є час визначитись з тим, що я хочу комфорт – Луцьк чи кар’єрне зростання – Київ. І тоді вже буду йти шляхом, який я вибрала.
Яке звання отримаєш чотринадцятого жовтня?
– Лейтенант.
Що можеш порадити абітурієнтам?
– Добре подумати. Якщо ви песимісти, то йти в армію не треба, а якщо ви оптимісти, то це прям ваше.
Анна Груздова, спеціально для “Військовий Кур’єр України”
Нажаль, зі щирої розповіді цієї чудової дівчини ми можемо зробити висновок, що атмосфера у системі військової освіти дуже далека від здорової. Ще живі такі залишки совка як “заліт”, “дідівщина”, “курс молодого бійця”. Курсанткам можуть “відвісити” потилицю у строю а в якості прихованого, незаконного засобу покарання навіть лишити відпустки! Їм забороняють надавати коментарі для ЗМІ, спілкуватися в пабліках, щоб не випливали назовні усі внутрішні негаразди. Але Міністерство оборони, якому підпорядковані військові вищі це, як бачимо, менше всього турбує…