Сьогодні ми мали можливість поспілкуватися безпосередньо з глядачами параду й ось що вони нам розповіли:
Дмитро: “Ну що, небо гриміло, земля дрижала, вороженьки гинули. Але вступну частину треба скоротити втричі, і вираз “ДНК України” заборонити законодавчо. Промови майже не чув, хай критикують знающі. Слава Україні!”.
Анастасія: “На святах такого рівня єдина емоція глядача – гордість. Але не сьогодні. Сьогодні було співчуття до військових, які стояли годину під сонцем, поки Президент «штовхав» промову. І якщо раніше ці промови апелювали до кожного українця, сьогодні ж це був плагіат промов свого попередника. Мова, Шевченко, церква, утиски та страждання. Далі були чи то вірші, чи то якийсь спіч диктора, який чувся як буркотіння, а видно його було тільки людям біля екрану з трансляцією. Хто не бачив екран – пікся під сонцем.
Це був той випадок, коли показуєш себе сучасними, але для економії часу береш совкову модель проведення заходу, коли важливий саме ти як президент, а не громадяни як слухачі та глядачі.
Але наша армія – це захват. Техніка, коробки, форма справді чудові. Дочекалася саме урочистої ходи, бо цікаво було подивитися саме на захисників. Це те, що викликає гордість за країну. З Днем незалежності!”.
Оля: “Парад в честь Дня незалежності викликає змішані почуття. Втомлюєшся від людей, спеки і криків. При цьому намагаєшся пройнятися духом свята. Частково мені це вдалося .Промова президента не викликала захвату у натовпу, хоча б тому що розібрати слова було важко. Оскільки сцена була на Майдані, до Хрещатика долітали лише уривки слів і звуків. Дивитися сам парад іноді доводилося через екрани чужих смартфонів, бо пролізти вперед було неможливо. Патріотичні почуття накрили мене лише під час польоту авіації та викриків дітей “Тату, це “Мрія”!”
Катерина: “Бентежила кількість людей, яка вилазила один одному на голову. Але бойова техніка викликала захоплення”.
Анна: “Здається, що вийшов майже весь Київ. Люди чіплялися за всі споруди, дерева, машини. В цілому все нормально, проте була задовга вступна частина. Дуже сподобались військові дівчата, від них ніби сонце сяяло. Сподіваюсь, що на 31-й день незалежності їх буде вже значно більше”.
