19 січня 1912 року Тернополі народився Ярослав Стецько – один з провідників українського націоналізму та перший голова Антибільшовицького блоку народів. Його батько був священиком, назвавши сина на честь князя Ярослава Мудрого.
Коли Ярославу було 11 років, батько помер і хлопця забрав до себе дядько по матері, який був парохом у селі Великий Глибочок поблизу Тернополя.
Після закінчення з відзнакою Тернопільської української гімназії, Ярослав вивчав право й філософію у Краківському та Львівському університетах. Тоді ж включився у національно-визвольний рух, ставши членом Української військової організації та Організації українських націоналістів.
У 1930 році Ярослав Стецько став окружним провідником ОУН на Тернопільщині. За рік очолив ідеологічний напрямок юнацького крила ОУН і редагував низку українських підпільних видань. У тому ж році його вперше заарештувала польська поліція за підозрою у “підривній діяльності”, але, невдовзі, відпустила.
У 1933 році Стецько став ідеологічним референтом Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Відтоді, його помешкання у Великому Глибочку перетворилося на справжню школу українських націоналістів. Вдома у Ярослава постійно проводилися збори, які могли тривати протягом всієї ночі. На них молоді члени ОУН вголос читали і палко обговорювали роботи різних авторів про революційну та національно-визвольну боротьбу.
У лютому 1940 року Ярослав Стецько підтримав ініціативу Степана Бандери щодо створення Революційного Проводу ОУН. У наступному році Ярослава Стецька обрали заступником провідника радикального крила ОУН.
Після початку німецько-радянської війни у Кракові зібралося понад 100 представників різних українських рухів, які провели установчі збори Українського національного комітету. Збори надали повноваження Ярославу Стецьку проголосити незалежність Української держави у Львові.
Він зробив це 30 червня 1941 року, виголосивши у центрі міста Акт відновлення Української Держави. Також у Львові провели Українські національні збори, які обрали Ярослава Стецька прем’єром Українського державного правління.
Нацисти почали вимагати від оунівців згорнути самостійницьку діяльність, але отримали відмову. Через це Ярослава Стецька та Степана Бандеру заарештували і ув’язнили у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Там його утримували до вересня 1944 року.
На чолі антибільшовицького руху
Із наближенням радянських військ, Ярослав Стецько зміг втекти і перебрався до Мюнхена, який відійшов до зони контролю США. У квітні 1946 року він очолив Антибільшовицький блок народів (АБН). До нього увійшли представники 15 націй. АБН співпрацював з багатьма борцями з комуністичною загрозою у різних країнах світу і навіть, мав представництво на Тайвані.
У 1968 році Ярослава Стецька обрали головою проводу революційного крила ОУН. Також він обіймав керівні посади у Світовій Антикомуністичній Лізі та Європейській раді свободи (ЄРС). У листопаді 1985 року в Лондоні відбулась спільна конференція АБН і ЄРС. У ній взяли участь 287 делегатів з 13 країн світу.
Для розширення своєї діяльності і пошуку політичних союзників, Ярослав Стецько відвідував Тайвань, Австралію, Таїланд, Сінгапур, Туреччину, країни Західної Європи, Канаду, Мексику, США та інші країни. У різні часи підтримував контакти з відомими світовими лідерами, що були противниками комунізму. Зокрема, з американськими президентами Рональдом Рейганом та Річардом Ніксоном, французьким президентом Шарлем де Ґолем, канцлером ФРН Конрадом Аденауером і тайванським лідером Чан-Кайші.
Свої погляди Провідник ОУН виклав у книгах “Українська визвольна концепція”, “Міжнародне становище і українська справа”, “Бунт проти матеріалізму”, “Сила – головний аргумент проти Росії”.
Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 року в Мюнхені. Поховали його на тамтешньому цвинтарі Вальдфрідгоф. Попрощатися з провідником ОУН прийшло більше тисячі людей. Він увійшов в історію, не лише як один з провідників українського націоналізму, а і як людина, яка змогла донести багатьом в світі, яку загрозу становить більшовизм.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.