Сьогодні виповнюється 101 рік від дня народження одного з командирів УПА Мирослава Симчича. Ще будучи учнем Коломийської промислової школи він долучився до створення осередків ОУН на Прикарпатті.
Із переходом організації до збройної боротьби у 1943-му році, став кулеметником одного з куренів Української Народної Самооборони. Брав участь у боях з нацистами та їхніми союзниками – угорцями. Симчича знали під псевдо “Кривоніс”.
Він пройшов навчання у старшинській школі біля прикарпатського містечка Космач, яке неофіційно називали столицею українських повстанців. Став чотовим (командиром взводу) Березівської сотні (роти), яка була сформована з мешканців сіл поблизу Коломиї.
Сотня здійснила рейд на Снятинщину, де розігнала декілька колгоспів та розгромила радянські винищувальні загони. Далі, підрозділ УПА до якого входив Симчич, здійснив рейд на Буковину. На самому початку 1945-го року загін повернувся до Космача.
У той час радянська влада активно взялася за винищення українських повстанців. До Космача відправили цілу дивізію НКВД і три прикордонні загони. Мирослав Симчич, який тоді очолив Березівську сотню, у середині січня 1945-го року отримав завдання влаштувати засідку на колону з 12 вантажівок з чекістами. Для нападу командир УПА обрав місце біля річки Рушір, неподалік від Космача.
У його сотні було тоді до 250 вояків. Вони мали на озброєнні 22 легкі кулемети, полковий міномет, протитанкову рушницю, понад 20 автоматів, півтора десятка напівавтоматичних рушниць, гвинтівки та гранати.
На шляху ворожої колони вояки УПА знищили міст через річку та облаштували позиції. Коли машини НКВД наблизилися до місця засідки і зупинилися, повстанці відкрили вогонь. Бій тривав більше двох годин. За різними даними, у пастці були знищені від кількох десятків до кількох сотень енкаведистів.
Серед убитих був і підполковник Олексій Дергачов – командир 256-го конвойного полку військ НКВД. Перед тим, цей радянський воєначальник брав участь у проведенні депортації кримських татар та чеченців. Згодом, отримав завдання провести “очистку від антирадянських елементів” окупованих “совєтами” Карпат. Та не склалося.
В тому ж бою Мирослав Симчич отримав поранення, але, після лікування продовжив боротьбу з радянськими окупантами.
У грудні 1948-го “Кривоніс” провів останній свій бій. Вороги оточили і підпалили хату, де його загін чекав настання ночі, щоб продовжити рух до криївки. Симчич знепритомнів від отруєння димом. Бійці НКВД витягнули його з будинку і кинули до в’язниці.
Мирослав Симчич провів у радянських таборах 32 роки. Втім, таки побачив те, заради чого боровся: незалежну Україну. У жовтні 2022 року заслуги командира УПА були удостоєні звання Герой України. “Кривоніс” помер у січні 2023-го, на 101-му році життя.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.