Наприкінці вересня Сербія розгорнула свої збройні сили на кордоні з Косово. Маневр став одним із найбільших для сербських військових з моменту закінчення війни в Косово 1999 року. У США назвали такі дії “безпрецедентним інсценуванням передової сербської артилерії, танків і мотопіхотних підрозділів”. Держсекретар США Ентоні Блінкен закликав президента Сербії Александра Вучича припинити ескалацію.
За розвитком подій у Сербії спостерігали оглядачі видання Foreign Affairs. Своїми думками з цього приводу вони поділилися у статті “Другий фронт росії в Європі”. “Військовий кур’єр” публікує переклад матеріалу.
Автори публікації відзначають, що західні ЗМІ здебільшого проігнорували накопичення сербських військових сил на тлі спалаху війни між Ізраїлем і ХАМАС. Та розгортання підрозділів армії Сербії – частина тривожного розвитку подій на Балканах.
Безпосереднім приводом для активності сербів стали місяці напруги між Косово та Сербією. Країни підтримували крихкий мир відтоді, як бомбардування НАТО допомогло Косову здобути фактичну незалежність від Белграда у війні 1998–1999 років. У травні Сербія привела свої війська в стан бойової готовності після того, як етнічні серби, які проживають у Косово, зіткнулися з косовською поліцією. У вересні, безпосередньо перед розгортанням армії на кордоні, 30 озброєних до зубів етнічних сербів напали на поліцейський патруль у Косово. Тоді загинули чотири людини.
Є багато ознак того, що ці інциденти виходять за рамки звичної напруженості, яка зберігалася в минулі роки. Ці інциденти свідчать про зростаючу загрозу, яку становить для регіону росія , партнер Сербії. У 2022 році, наприклад, прем’єр-міністр Сербії Ана Брнабіч заявила, що Косово та Сербія “на межі збройного конфлікту”. І Москва, яка не визнає незалежності Косова, роздула вогонь, використовуючи інформаційні операції, щоб розпалити недовіру косово-сербів і поширити агресивні повідомлення, які поляризують регіон за етнічними та релігійними ознаками.
Росія також озброїла Сербію, одночасно збільшуючи енергетичну залежність Сербії від її компаній, постачаючи газ і нафту зі значною знижкою. Москва пообіцяла Белграду, що блокуватиме вступ Косово до ООН. “У центрі Європи назріває великий вибух”, – заявив у травні міністр закордонних справ росії Сергій Лавров. Це могло бути вихваляння.
Росія із розпалює історичний конфлікт між Косово та Сербією, щоб навантажувати ресурси НАТО та підривати владу США в Європі. НАТО змусило Сербію вийти з Косово в 1999 році. Відтоді Альянс утримує там невеликі миротворчі сили. Тому зростання напруженості між Косово та Сербією випробовує стійкість НАТО в регіоні. Підтримка Сербії також дає росії опору на Балканах. Сербські офіційні особи подякували росії за її “підтримку територіальної цілісності та суверенітету Сербії” і підкреслили, що ставлення Москви є причиною відмови Сербії вводити санкції проти росії.
Тиснучи на Белград, Сполучені Штати змогли заспокоїти хвилювання. Вучич заявив, що скоротить війська на кордоні і не має наміру вторгатися в Косово. Але напруга залишається високою. Косово назвало вересневі напади тероризмом, тоді як Вучич звинуватив Косово у здійсненні “жорстокої етнічної чистки” проти етнічних сербів у Косово за допомогою “міжнародної спільноти”.
Вучичу не потрібно проводити повномасштабну військову кампанію в Косово, щоб просувати свій проект дестабілізації країни та приниження НАТО. Як і президент росії Володимир Путін, Вучич використовує воєнізовані групи для досягнення своїх цілей. За словами уряду Косова, Белград допоміг організувати вересневий напад. Вучич міг би використати “зелених чоловічків”, щоб захопити контроль над північним Косово, заперечуючи свою причетність, як це зробив Путін у Криму.
Отже, настав час, щоб НАТО рішуче покінчила з підтримкою Вучича Кремля. Сполучені Штати та Європа повинні дати зрозуміти Белграду та Москві, що вони будуть рішуче та жорстко реагувати на майбутні балканські провокації. Вони повинні посилити присутність НАТО в регіоні та встановити надійні червоні лінії, які Сербія не зможе перетнути, не спровокувавши військову конфронтацію з силами НАТО. І вони повинні накласти санкції на Белград, якщо лідери Сербії не відійдуть від Москви та не зменшать напругу.
ВІСЬ ЗРУЧНОСТІ
Поява Вучича як основного збудника напруженості у відносинах з Косово не повинна бути несподіванкою. Будучи молодим політиком, Вучич був запеклим сербським націоналістом. Під час балканських війн, що відбулися після розпаду Югославії, під час яких албанці, боснійські мусульмани, хорвати та серби вбивали один одного, намагаючись контролювати регіон, Вучич заохочував нову сербську державу розгромити своїх етнічних опонентів. Він відчував особливу ненависть до косовських албанців, які переважно є мусульманами і складають понад 90% населення Косова.
“За кожного вбитого серба ми вб’ємо 100 мусульман”, — заявив Вучич у зверненні 1995 року. У 1998 році він став міністром інформації президента Сербії Слободана Мілошевича. Режим Мілошевича, сумно відомий своїми особливо жорстокими вбивствами албанців, розпався після втручання НАТО. Мілошевич був заарештований за військові злочини Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії. Він помер у в’язниці, ще до того, як його засудили.
Сьогодні Вучич є скоріше опортуністом, ніж націоналістом. Ним керує головним чином бажання залишитися на посаді та розширити свою владу. Але ця мотивація не робить президента Сербії особливо доброзичливим. Вучич отримує політичну вигоду від хаосу на Балканах, що допомагає йому виправдати свою політичну значимість і зберегти контроль. Криза в Косово, наприклад, допомагає Вучичу відвернути увагу від власних внутрішньополітичних проблем і придушити антиурядові протести.
Шляхом ескалації та деескалації кризи в Косово Вучич проявляє себе як гарант стабільності в регіоні. Це дозволяє йому вести переговори та торгуватися з країнами Заходу, обіцяючи послабити напруженість, якщо вони виконають його вимоги щодо економічної підтримки.
Такі торги є лише одним із способів, за допомогою яких Вучич підтримує стосунки із США та Європою. Він також використовує ЄС за допомогою заявки Сербії на членство. Європейські лідери, включаючи Урсулу фон дер Ляєн, президента Комісії ЄС, кажуть, що хочуть, щоб Сербія була в організації. Вучич теоретично погодився на вступ. Але зробив це просто тому, що це приносить допомогу від ЄС. Він не проти, щоб вступ Сербії до ЄС перетворився на безкінечний процес. Йому не потрібно приєднуватися до організації, яка буде змушувати зміцнювати верховенство права.
Насправді, щойно Вучич прийшов до влади, він знищив всю прозахідну політичну опозицію. Водночас, зміцнив крайні праві сербські групи, щоб покращити власну політичну позицію. Щоб розширити свою владу в регіоні, він також намагається утримати під впливом Белграда етнічних сербів у Косово. Вучич все ще зацікавлений у силовому захопленні частини Косово.
“Усі серби знають, що вони втратили Косово, — заявив він у 2018 році. — Але я зроблю все, що в моїх силах, щоб повернути те, що зможу. Тому врешті-решт це не повна поразка чи повна втрата”.
Оскільки Захід зайнятий постачанням зброї в України, підтримкою Ізраїлю та стримуванням Китаю, Вучич вважає, що можливість провести операції в Косово може з’явитися незабаром.
Однак, щоб досягти успіху, Вучичу потрібна допомога Путіна. Він хоче, перш за все, російських енергоносіїв: головного інструменту впливу Москви. Але росія і Сербія також посилили свою військово-технічну співпрацю (яку Белград потім використав як розмінну монету із Заходом). Вучич навіть звернувся по допомогу до Москви. У травні, наприклад, Вучич попередив про “спроби кольорових революцій” — серії протестних рухів, які допомогли повалити проросійських правителів у пострадянських державах. У 2021 році Сербія та росія домовились спільно боротися з ними. Тому росія може втрутитись в позачергові парламентські вибори в Сербії 17 грудня, які Вучич призначив у жовтні.
Щоб виграти ці вибори, Вучич, швидше за все, сильно покладатиметься на ЗМІ. Це сфера, яку Вучич, як колишній міністр інформації Сербії, добре знає. Під наглядом Вучича Белград поширював дезінформацію, щоб підготувати сербів до ескалації в Косово, зокрема, звинувачуючи Велику Британію у підготовці війни Косово за незалежність. Президент Сербії стверджував, що прем’єр-міністр Косова підтримав акти “терору проти сербів”. Також він звинуватив НАТО у зростанні захворюваності на рак в країні, яке, як стверджує Белград, сталося в результаті використання Альянсом боєприпасів зі збідненим ураном в 1999 році. Сербські газети, які здебільшого дотримуються урядової лінії, наповнені антикосовськими наративами, а сербські радіостанції вибухають патріотичними піснями. Вулиці Сербії були заполонені графіті з написами “Косово — це Сербія” та “Коли армія повернеться в Косово”.
Росія допомогла. Вона розмістила у своїх містах рекламні щити, які проголошують: “Ми сумуємо разом із Сербією / Один колір, одна віра, одна кров”, підтримуючи територіальні претензії Сербії. Москва також повторила сербську пропаганду в своїх ЗМІ, яким Вучич дозволяє вільно працювати в своїй державі. Такі канали, як RT і Sputnik, використали цю свободу, щоб поширювати проросійські повідомлення про Україну разом із просербськими – і зробили це з великим успіхом. Багато сербів вірять російським розмовам про війну, а внутрішні ЗМІ Сербії перейняли наративи Кремля та поширювали московську пропаганду. Сербські джерела новин, наприклад, часто зображують українців нацистами та брехливо заявляють, що Україна першою напала на росію.
Путін вважає Сербію найбільш вразливим місцем Європи. Його мета — перетворити Москву на єдиного надійного учасника переговорів щодо конфлікту на Балканах, надавши Кремлю важелі впливу на західні держави. Зрештою, якщо мир на Балканах залежить від Путіна, чиновникам НАТО, можливо, доведеться піти на поступки Москві, якщо вони хочуть уникнути війни. Підштовхнувши Балкани до межі, він також сподівається показати, що НАТО є тигром лише на папері. Альянс нібито не діятиме, коли виникне загроза. Навіть якщо НАТО дасть відсіч Сербії, Путін все одно може перемогти. З появою ще одного фронту, Захід зможе менше допомагати Україні.
У кремля є й інші причини підтримувати хаос на Балканах. Путін використовує так званий косовський прецедент, щоб захистити своє незаконне вторгнення в Україну, стверджуючи, що анексія українських територій виправдана незалежністю Косова. Відповідно до цієї викривленої логіки, сформульованої постійним представником росії в ООН у січневій промові, незаконні та дико шахрайські референдуми про анексію, проведені на окупованих українських територіях, схожі на боротьбу Косова за свободу від Сербії понад два десятиліття тому. Іншими словами, Косово мало право вийти зі складу Сербії, а тому окуповані українські території мають право приєднатися до росії. Той факт, що росія не визнає незалежність Косова, або що незалежність Косово фактично є прецедентом для власної боротьби України за свободу, є іронією, на яку Москва не звернула уваги.
Підтримка Белграда з боку кремля виходить за рамки вузьких інтересів: росія має справжній ідеологічний зв’язок із сербськими націоналістами. Путін працював над тим, щоб позиціонувати росію як провідного захисника традиційних культурних цінностей, таких як суворі гендерні ролі та консервативне християнство, проти ліберального Заходу.
Сербські ЗМІ звинуватили Захід у спробах знищити російську та Сербську православні церкви, а також критикували ліберальну політику, таку як права ЛГБТ. Багато хто в Сербії підтримує створення “сербського світу” — балканського еквівалента путінського “русского мира” — покликаного об’єднати всіх сербів, у тому числі в Косово, у спільній сербській культурній структурі. Обидві держави навіть мають фундаментальні міфи, які вкорінені в територіях, які вони хотіли б захопити.
Багато російських націоналістів, зі свого боку, відносять початки російської цивілізації до князя, який правив з території сучасного Києва. Багато сербів вважають, що їхня країна повинна повернути собі Косово, оскільки воно є домом для багатьох середньовічних сербських православних монастирів і було місцем битви за Косово 1389 року, коли народився міф про створення сербської цивілізації.
СТАТИ ЖОРСТКИМ
Західні лідери розуміють, що Вучич принаймні значною мірою мотивований бажанням залишитися при владі. У результаті вони намагалися заспокоїти президента Сербії, надаючи Белграду стимули, включно з економічними ініціативами та інвестиціями, щоб зупинити його ескалацію.
У червні, наприклад, через місяць після того, як етнічні серби поранили миротворців НАТО, ЄС надав Сербії фінансову допомогу. Посол США в Сербії назвав Вучича “конструктивним партнером”. Коли сербські збройні сили брали участь у багатонаціональних військових навчаннях з НАТО в червні, посольство США наполягало на тому, що Белград вибрав Захід, а не Росію. Вучич продовжує ходити по канату у своїх відносинах із Заходом. Згідно з документом, який потрапив у соцмережі, Сербія погодилася надати Україні боєприпаси, і Вучич не спростував цієї заяви. У березні минулого року Сербія навіть проголосувала за резолюцію ООН із засудженням агресії росії.
Але ці кроки є лише частиною балансування Вучича. Військові навчання організовуються в Сербії з 2014 року, і для них небагато потрібно від Белграда. Для Вучича поставки боєприпасів в Україну – це просто бізнес, і вони не зіпсували російсько-сербських відносин. І резолюція ООН була суто символічною — можливістю підняти країну в очах західних лідерів, не ставлячи під загрозу її відносини з Москвою. Насправді справжній, зашифрований зміст резолюції полягав у тому, що Сербія не відмовиться від своїх претензій на Косово. “Для нас Крим — це Україна, Донбас — це Україна, і так залишиться”, — сказав Вучич у січні 2023 року. Але це лише тому, що Белград вважає, що, як проголошують сербські графіті, “Косово — це Сербія”.
Якщо Захід продовжуватиме підтримувати Вучича, це просто підбадьорить його. Він продовжить тестувати НАТО і намагатися довести, що Альянс беззубий. Захід уже дав йому обнадійливі сигнали: після того, як у травневих зіткненнях із сербськими демонстрантами було поранено понад 30 миротворців НАТО, Альянс не став затримувати жорстоких протестувальників, побоюючись, що це призведе до ескалації конфлікту. Але така стриманість є запрошенням до подальшої ескалації як з боку Вучича, так і з боку кремля. Російські офіційні особи спостерігають за тим, що відбувається в Косово, і думають, чи зможуть вони атакувати сили та об’єкти НАТО.
Косово, зі свого боку, часом ігнорує цілі Заходу. Наприклад, країни НАТО підштовхували Косово до створення Асоціації сербських муніципалітетів, чого Косово досі не зробило. У зв’язку з цим Захід звинуватив Косово у насильницькому нав’язуванні албанських мерів у містах, де більшість населених сербами. У відповідь, США запровадили заходи проти Косово та скасували участь країни у військових навчаннях Defender Europe 2023 під проводом Вашингтона. Але жодна поведінка Косова не виправдовує фактичну кампанію Сербії з підриву його незалежності.
Щоб спробувати стримати конфлікт, через тиждень після травневої атаки НАТО збільшила свою присутність у регіоні новим легіоном із приблизно 500 турецьких солдатів. НАТО також розгорнуло сотні британських військових у країні в жовтні. Але цих заходів недостатньо. НАТО має створити коаліцію бажаючих на чолі зі Сполученими Штатами, яка зможе успішно тиснути на Белград і Москву, щоб вони припинили сприяти політичній нестабільності. Це означає чітко дати зрозуміти Вучичу, що якщо він продовжить вживати ескалаційні заходи, він зіткнеться з низкою відчутних наслідків, включаючи, можливо, санкції.
Захід має хороші позиції для таких кроків. У червні 2021 року президент США Джо Байден підписав указ, який дозволяє Вашингтону вводити санкції проти всіх, хто дестабілізує Західні Балкани. Вашингтон не повинен соромитися використовувати їх проти осіб, які “загрожують миру, безпеці, стабільності або територіальній цілісності” в регіоні. Щоб американські санкції мали максимальний ефект, Велика Британія та ЄС повинні приєднатися до зусиль Вашингтона. Європейські лідери повинні, як мінімум, поставити майбутню допомогу Сербії в залежність від конкретних політичних змін у Белграді. ЄС, наприклад, міг би обумовити подальшу допомогу введенням Вучичем санкцій проти росії, узгодженням своєї зовнішньої політики з політикою блоку, припиненням регіональних провокацій і виконанням програми реформ ЄС, особливо коли йдеться про верховенство права та свобода ЗМІ.
НАТО має розгорнути групи в Косово, які протистоятимуть пропагандистській машині росії та Сербії. Ці команди мають націлюватися на ультраправі сербські групи та нагадувати їм, що повідомлення росії про “слов’янське братство”, до якого нібито належить Сербія, є міфом і що якщо конфлікт таки спалахне, Путін їм не допоможе. Для цього їм потрібно лише говорити правду: Путіна загруз у програшній війні проти України, і він не допоможе Сербії у збройному конфлікті з Косово. Як докази ці команди могли б вказати на вересневу війну між Вірменією та Азербайджаном. Росія є давнім союзником Вірменії, але, незважаючи на прохання Вірменії, росія не надала їй військової підтримки в недавньому конфлікті, який Вірменія програла. Також команди могли б нагадати сербським націоналістам, що Москва не допомагала їм під час війн у 1990-х роках.
Країни НАТО можуть не захотіти вживати цих заходів. Насправді вони, ймовірно, хочуть взагалі ігнорувати Вучича. Альянс виснажився, допомагаючи Україні, тому витрачати час і ресурси на Косово та Сербію може здатися занадто великим, особливо коли вони можуть просто підкупити президента останньої країни.
Але Захід має усвідомити, якщо залишити напруженість у цих державах, її вирішення може стати набагато складнішим і дорожчим. Те, що відбувається в Косово та Сербії, рідко залишається в цих країнах, і ця криза може легко перекинутися на інші балканські країни. Сусідня Північна Македонія, яка входить до НАТО, може бути втягнута. Подальша ескалація в Косово також призведе до хаосу в Боснії та Герцеговині, де лідер боснійських сербів Мілорад Додік, який має тісні зв’язки з Путіним, погрожував відділенням сербських територій Боснії. У жовтні Додік навіть наголосив , що серби повинні “утворити єдину державу” у складі Сербії, Республіки Сербської та Чорногорії.
Розширення конфлікту було б ще більшим подарунком для Путіна, який хоче, щоб Захід відвернув свою увагу від Києва, оскільки він бореться за захоплення більшої території цієї країни. Тому, щоб захистити Європу та зупинити кремль, необхідно, щоб НАТО зміцнила свій балканський фланг прямо зараз, поки витрати на це все ще можуть піти невисокі.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.