15 квітня 1950 року Наказом МВС СРСР депортованим сім’ям «оунівців», тобто всіх звинувачених в участі в підпільній боротьбі проти радянізації Західної України, було оголошено про залишення їх на пецпоселенні навічно. Оголошення було зроблене у зв’язку з виданням секретної Постанови Ради Міністрів СРСР від 6 квітня того ж року по навічне закріплення спецпоселенців за місцями їх теперішнього проживання.
Попередніми розпорядчими документами протягом 1947-1948 років було ргламентоване обов’язкове виселення в Сибр та на Далекий Схід сімей репресованих учасників визвольного руху. Крім того, учасників «націоналістичного підпілля» після відбуття ними строків покарання так сао передбачалося залишати на вічне спецпоселення в районах розташування виправних таборів, з можливою «милістю» у вигляді возз’єднання їх з родинами, які були виселені в ті ж самі райони.
Формально довічність спецпоселення була скасована у 1954 році, однак у більшості випадків це не стосувалося учасників українського визвольного руху, які користувалися «особливим» ставленням до них з боку радянської влади.