3 липня 1973 року у м. Гельсінкі, Фінляндія, почала роботу Нарада представників 32 країн Європи, а також СРСР, США і Канади, метою якої було сформулювати принципи співіснування держав з метою будівництва єдиної, мирної, демократичної й успішної Європи.
Засідання Наради затягнулися на два роки, однак 1 серпня 1975 року нарешті було підписано Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, який задекларував бажання згаданих держав дотримуватися принципів суверенної рівності, відмови від застосування сили у міждержавних відносинах, недоторканості кордонів і територіальної цілісності, мирного врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи суверенних держав, поваги до прав людини й основних свобод, рівноправності і прав народів розпоряджатися власною долею, добросовісного дотримання міжнародних зобов’язань.
Крім декларації загальних принципів, Заключний акт конкретизував наміри учасників Наради в безпековій сфері, в економічному житті, в питаннях збереження навколишнього середовища.
Заключний акт Наради був дієвим документом, враховуючи його детальність і повноту представництва країн-підписантів. Радянський Союз також мусив приєднатися до Акту, оскільки зміст документа відповідав його декларативно «миролюбній» зовнішній політиці. Формальне зобов’язання дотримуватися прав і основних свобод людини відкрило важливу «шпаринку», якою скористався радянський дисидентський рух, у тому числі в Україні.
Групи сприяння виконанню Гельсінських угод стали важливим інструментом боротьби з радянським тоталітаризмом.