5 жовтня 1813 року Армія Північного Заходу США під командуванням Вільяма Гаррісона спромоглася завдати нищівної поразки з’єднаним англо-індіанським силам у битві на Темсі, у Верхній Канаді (Онтаріо). У битві був убитий вождь індіанської конфедерації Текумсе, що поклало край організованій підтримці англійським військ з боку корінного населення. Гаррісон спромігся також відбити у англійців форт Детройт, і це була одна з вельми небагатьох перемог на суходолі загалом погано організованої та проведеної “Війни 1812 року” або “Другої війни за незалежність США”.
Війна почалася в червні 1812 року як результат торгівельних обмежень, викликаних затяжними Наполеонівськими війнами і бажання “яструбів” ув оточенні президента Медісона встановити контроль і над британською Канадою. Однак уже в перші місяці американські війська зазнали принизливих поразок від англійців та індіанців Текумсе, і здали Детройт без єдиного пострілу.
З часом ситуація почала виправлятися завдяки американським перемогам на морі – або, точніше, на Великих Озерах. На суходолі ж саме битва на Темсі була першою розрадою для США. Нечисленні сили британців (600-800 осіб) та близько тисячі індіанців були виснажені нестачею провіанту і погано організованим відступом перед 4-тисячною американською армією. Стрімкий наступ драгунів Кентукі швидко прорвав “тонку червону лінію”, відігнав геть британців і дозволив розбити індіанців окремо, під час чого і загинув Текумсе.
Однак, подальший прогрес був зупинений поразкою Наполеона в Європі і прибуттям нових британських військ на американський континент. У серпні 1814 року вони захопили Вашингтон, спалили Білий Дім і Капітолій, попри те, що американські “озерні” перемоги продовжувалися. У грудні того ж року був підписаний Гентський мир, який по суті відновлював статус-кво кордонів між США та британською Канадою. Однак остання битва – під Новим Орлеаном – відбулася після підписання миру, 8 січня 1815 року. Американський генерал Ендрю Джексон вщент розбив англійців, не знаючи, що військові дії вже формально завершилися.
Щодо героїв битви на Темсі, то англійський командувач Генрі Проктер буде підданий військовому трибуналу, а американський, Вільям Гаррісон, у 1841 році буде обраний 9-м президентом Сполучених Штатів. Він вимовить найдовшу інаугураційну промову в історії країни і перебуватиме на посаді найменше – рівно 1 місяць. Він читатиме промову під холодним березневим дощем протягом двох годин без капелюха і пальто, після чого відвідає три поспіль інаугураційні бали. Імовірно цим, а також контактами з численними відвідувачами протягом перших тижнів роботи, він підірве своє здоров’я і помре від пневмонії вже 4 квітня того ж року.