4 липня 1918 року відбувся невеликий за масштабом бій під селищем Ле-Амель у Пікардії на півночі Франції, який, однак, увійшов у підручники з планування операцій як зразок взаємодії всіх родів військ.
Бій відбувся в момент, коли Західний фронт завмер через виснаження весняного німецького генерального наступу, яким Вільгельм II й начальник імперського генштабу Еріх фон Людендорф намагалися переможно закінчити Велику війну. Поки у союзників по Антанті досі ще не було достатньо сил, щоб відкинути німців назад, було вирішено провести локальні операції, які мали покращити позиції союзників і допомогти завадити німецьким військам продовжити атаки у майбутньому на стратегічно важливий транспортний вузол – м. Ам’єн.
Головним автором наступальної операції під Ле-Амелем вважається командувач австралійського експедиційного корпусу в Європі генерал-лейтенант Джон Монаш. Основним фактором успіху була грамотно налагоджена взаємодія всіх родів військ – артилерії, авіації і бронетанкових підрозділів.
Танки, необхідні для штурму ворожих опорних пунктів, підходили під димовою завісою і шумовим прикриттям літаків і артилерії, завдяки чому їх появу вдалося зробити раптовою. Артилерійська підготовка почалася не за кілька днів, а практично в момент штурму, при цьому головна увага зверталася на контрбатарейну боротьбу. Для артобстрілів снаряди використовувалися у певній пропорції: 60% шрапнелі, 30% фугасів і 10% димових снарядів (останні – щоб приховати розгортання австралійської піхоти в бойові порядки).
Авіація виконувала близьке й ефективне вогневе прикриття танків, тримаючи ворожу піхоту в укриттях і виявляючи позиції протитанкових гармат, а самі танкові підрозділи були розділені на дві штурмові хвилі й додатково – групи постачання та резерву.
Швидко проведений штурм коштував німцям понад 2 тис. вбитих і поранених, ще 1600 потрапили в полон, у той час як австралійці, підтримані й американськими підрозділами, втратили близько 1400 осіб, у тому числі до 850 загиблими – набагато менше за противника, попри те, що вни штурмували добре укріплені позиції. Поставлене завдання було виконане за 93 хвилини – неймовірно швидко для Західного фронту Першої світової війни, де за кількасот метрів поля між позиціями піхота могла гинути десятками й сотнями тисяч протягом багатьох місяців. Ввечері того ж дня австралійська та американська піхота успішно відбили спробу німецької контратаки, остаточно похитнувши авторитет німецької штурмової піхоти.
Планування бою під Ле-Амелем було використано для створення нових настанов з тактики, які поширювалися в британських експедиційних силах протягом наступних місяців. Досвід Маноша був використаний у плануванні стратегічного наступу союзників, який розпочнеться 8 серпня 1918 року тут же, на полях під Амьєном і завершиться Комп’єнським перемир’ям на умовах Антанти вже в листопаді.
Бій за Ле-Амель американський історик Дж. Мейер називає «першою справді сучасною битвою в історії». Цікавим також є факт, що він відбувся лише за 3 км від місця першого танкового бою в історії, що стався 24 квітня того ж року.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram, YouTube та Instagram.