31 серпня 1919 року у щойно звільненому від більшовиків Києві розпочалися зіткнення між українськими (переважно галицькими) та російськими білогвардійськими підрозділами, у результаті котрих українські війська відступили за межі столиці України, здобутої ними напередодні. Це мало далекосяжні наслідки і для морального стану Армії УНР, і для її стратегічного положення, тому події 31 серпня отримали в історіографії назву “Київська катастрофа”.
Формальним трігером для заворушень став зрив російського трикольорового прапору “чорними запорожцями” з будівлі Київської міської думи (нинішній Майдан Незалежності). Проте подальший хід подій не був зумовлений цією випадковістю, він був досить закономірним. Головними причинами невдалого для української армії розвитку подій були:
- Недостатні дані розвідки і неувага до них. Поява денікінських підрозділів у Дарниці було несподіванкою для українського командувача, між тим росіяни мали достовірні дані повітряної розвідки і адекватно оцінювали обстановку.
- Недостатня увага до охорони мостів – тим більш прикра, що в січні 1918 року червоні війська Муравйова так само прорвалися до міста через слабку охорону Ланцюгового мосту.
- Прорахунки у дипломатії. Українське командування, сподіваючись уникнути війни на два фронта, вимагало уникати провокацій і сутичок з “білими” росіянами. Між тим Антон Денікін з самого початку мав тверду позицію не йти на жодні компроміси з “петлюрівською” УНР, і допускав союз хіба лише Галицькій Армії, оскільки Галичина не входила до складу Російської імперії.
В результаті Армія УНР перейшла до оборони і в умовах нестачі засобів ведення війни та майже повній дипломатичній ізоляції, до грудня 1919 року втратила всю територію і разом з нею – можливість вести регулярні військові дії.
(фото Леонід Перфецький)