23 серпня 1921 року підрозділи 120-тисячної грецької армії, що були відправлені в похід углиб Малої Азії на Анкару, зустрілися з опром 100-тисячного турецького війська на ріці Сакар’я (Сангарій). Битва, що почалася, виявилася переломною для всієї греко-турецької війни 1919-1922 років.
Подіям на Сакар’ї передували роки спроб “перетравити” спадщину, яку залишила в цьому регіоні Перша Світова війна. Османська імперія формально продовжувала існувати, але реально не мала впливу на події. Протоки та узбережжя Малої Азії були окуповані арміями країн Антанти, однак майбутній політичний поділ регіону визначити було надзвичайно складно через етнічну строкатість і зіткнення інтересів великих держав. Ситуація особливо загострилася після окупації Смірни грецькою армією в травні 1919 року.
Спираючись на грецьке населення регіону, і на позитивний імідж у Парижі прем’єр-міністра Греції Е.Венізелоса, керівництво грецькою армією прагнуло приєднати цей регіон у порядку реалізації “мегалі ідеа”, великої ідеї поновлення грецького контролю над прибережними регіонами Малої Азії. Турки були незадоволені поступливістю султана Антанті, і 1920 року в Анкарі з ініціативи офіцера Мустафи Кемаля (Ататюрка) були зібрані Великі національн збори, від яких починається сучасна Турецька республіка.
Військові сутички в Анатолії почалися вельми швидко але саме в серпні 1921 року під тиском громадськості грецька армія зробила спробу рішучого походу через важкодоступну напівпустельну місцевість прямісінько до Анкари, “серця” турецьких володінь. Відчайдушними закликами Мустафі Кемалю вдалося мобілізувати співвітчинзників і наступ греків зупинився до 1 вересня на відстані 40-60 км від Анкари. За словами турецького письменника Ісмаїла Хабіб Севюка, “Відступ, що почався 13 вересня 1683 року під Віднем, був зупинений 238 років потому на Сакар’ї”. Загальні втрати турків склали майже 40 тис., греків – 23 тис. Тим не менш, грецький командувач Анастасіос Папулас змушений був повернутися на старі позиції по Сакарї’.
У травні 1922 року Папуласа звільнять з посади, а того ж року турки почнуть потужний контрнаступ. У вересні того ж роки вони відіб’ють Смірну, і греки муситимуть тікати з малоазійського збережжя разом з великою кількістю цивільних. Різанина греків у Смірні стала черговим характерним епізодом турецького стилю війни, і на цій трагічній ноті перебіг війни загалом був завершений. Остаточно крапку в ній поставив Лозаннський мир 1923 року, яким визнавалася нова держва – Турецька республіка. Ататюрк правитиме нею в стилі “пом’яшеної” диктатури-етатизму до смерті у 1938 році.
(на фото – класична турецька діорама, що показує командний пункт Ататюрка біля Попатлі, де були запеклі бої. Ататюрк згорі на скелі)