О 8 ранку 4 вересня 1944 року фінські війська припинили вогонь на всій лінії зіткнення з Чероною армією, а за два тижні у Москві буде підписано офіційне пермир’я. Так завершилася війна на фінській ділянці радянсько-німецького фронту Другої світовї війни.
Цей конфлікт отримав назву “Продовжена війна” у фінській історіографії, оскільки, з її точки зору, він був продовженням протистояння, спричиненого агресією СРСР у листопаді 1939 року – так званої “Зимової війни”. Влітку та восени 1941 року фінська армія повернули території, втрачені у 1940 році, і на деяких ділянках заглибилася на “стару” радянську територію. Фіни підкреслювали, що вони розв’язують свій власний військовий конфлікт і не є союзниками Гітлера (хоча реальний ступінь цивільного та військового співробтництва був вельми значний). Велика Британія не вельми охоче оголосила війну Фінляндії 6 грудня 1941 року, а стан війни з США так і нез’явився ніколи.
Фіни уникнули “розв’язання єврейського питання” на своїй території. Лише 8 євреїв були депортовані в руки Гестапо.
У червні 1944 року Червоній армії не вдалося швидко розгромити фінські війська на Карельському перешийку і вона, майже як у 1940 році, зазнала великих втрат у боях під Талі-Іхантала та Іломантсі. Фінські збройні сили не були повністю ліквідовані. 15 вересня вони розпочали бойові дії проти Німеччини – так звану “Лапландську війну”, поступово витискуючи німецькі війська з фінської Лапландії до Норвегії. Бої тривали майже до завершення війни в Європі 1945 року.
У результаті фінни не зазнали територіальних втрат у порівнянні з 1940 роком. Фінляндія зберегла нейтральний статус по війні, уникнувши комуністичних експериментів, однак змушена була підтримувати радянську лінію в ООН. Такі неофіційні обмеження зовнішньої політики країни в політологічному лексиконі отримали назву “фінляндизація”.
(фото з відкритих джерел – фінські піхотинці повертають державний прапор на точці сходження кордонів Фнляндії, Норвегії та Швеції 27 квітня 1945 року)