fbpx

19 листопада 1941 року легкий крейсер “Сідней” Королівського Австралійського флоту, виконавши супровід військового транспорту з поповненням для Сингапура, повертався до порту вздовж західного узбережжя Австралії. Близько 16.00 спостерігачі побачили торгівельне судно, яке негайно повернуло від узбережжя і почало віддалятися від крейсера.

“Сідней”, маючи перевагу в швидкості, за півтори години наздогнав його і зробив запит на ідентифікацію. Згідно з сигналом, отриманим у відповідь, це було голандське цивільне судно “Straat Malakka”. Переслідуваний корабель між тим надіслав радіосигнал СОС про зустріч з рейдером.”Сідней” задав голандцю таємне контрольне питання, наблизившись до утікача на відстань 1300 м, але відповіді не було. Тоді близько 17.30 “оссі” відкрито запитали незнайомців про секретний код.

У відповідь на “Straat Malakka” були негайно відкинуті маскувальні поверхні, відкриваючи австралійцям шість 150-мм гармат, а на місці прапора Нідерландів замайоріла свастика. Корабель вявився німецьким допоміжним крейсером “Корморан” – швидкісним цивільним транспортом, мобілізованим на службу в Крігсмаріне та озброєним різнокаліберними гарматами, торпедними апаратами, мінним катером і літаком-коректувальником. “Корморан” уже майже рік “рейдерив” на просторах Атлантичного та Індійського океану, завдаючи втрат британським морським перевезенням та маскуючись під різні цивільні судна.

Німці та австралійці відкрили вогонь майже одночасно. За 9 хвилин інтенсивного обміну залпами на “Сіднеї” було розбито місток, пошкоджено дві башти з чотирьох, але й “Корморан” отримав непоправні ушкодження машинного відділення. Тоді прийшов вирішальний момент – торпеда з “Корморана”, що була випущена в момент відкриття артвогню, нарешті поцілила в найслабше місце на корпусі “Сіднея”. Крейсер почав набирати воду і виходити з боя. Близько 17.50 бій припинився, обидва кораблі горіли, у той час як “Сідней” потроху відходив за горизонт. В останнє німці бачили відблиски вогн в вечірньому небі близько 22.00.

Капітан “Корморана” Теодор Детмерс наказав покинути нерухомий корабель, оскільки вогонь вийшов з під контролю, наближаючись до баків з мазутом і мінної палуби. Екіпаж покинув корабель організовано на кількох човнах і надувних плотах. Перші з них були помічені австралійською авіацією лише 24 листопада. Дві партії німців спромоглися дістатися австралійського узбережжя, але швидко були арештовані місцевими фермерами.

Австралійський крейсер так і не дістався до місця призначення. Пошукова операція, що почалася лише за 4 дні після бою, майже одразу натрапила на німецькі плоти., але за кілька днів вдалося знайти лише один австралійський рятівний пояс у воді. 30 листопада Прем’єр-міністр Австралії Джон Кертин публічно оголосив про потоплення “Сіднея” з усіма 645 членами його екіпажу. З 399 німецьких моряків вижило 318.

Звістка про катастрофічну загибель крейсера виявилася надзвичайним шоком і для збройних сил, і для громадськості. На міжнародному рівні ефект було “пом’якшено” вже за тиждень раптовим нападом Японії на Перл-Гарбор та інші бази й кораблі США і Британської імперії. Кілька лінкорів та важких крейсерів, що загинули в один день, відволікли увагу від цього морського бою на взаємне винищення. Однак для Австралії він зберіг своє значення, оскільки суттєво послабив флот напередодні війни з Японією, завдавши третину всіх безповоротних втрат RAN у Другій світовій війні.

Рештки обох кораблів на морському дні були віднайдені лише у 2008 році. Дослідження уламків “Сіднея” в цілому підтвердили свідчення німецьких полонених про результат бойового зіткнення.

Обговорення у Фейсбук