fbpx

14 червня 1941 року радянські органи держбезпеки здійснили блискавичну масову депортацію тисяч мешканців Литви, Латвії та Естонії у віддалені райони Крайньої Півночі та Далекого Сходу СРСР. Це сталося рівно через рік після висунення ультиматуму країнам Балтії, який вони змушені були прийняти та увійти до складу радянської держави.

Подібного роду депортації та масові арешти відбулися й на території України – 13 червня у Південній Бесарабії, 22 травня – у Галичині.

Зараз 14 червня відзначається офіційно на державном рівні у Литві, Латвії та Естонії як національний День скорботи і надії.

Цього ж дня, 14 червня 1941 року, у радянських газетах було опубліковано звернення ТАРС, головної прес-служби СРСР. Радянське керівництво запевняло світ, що воно продовжує неухильно дотримуватися радяньско-німецького Пакту про ненапад, і всі чутки про можливу війну з Німеччиною слід вважати безпідставними. Ця заява нині вважається одним з доказів планомірної сталінської підготовки до превентивного нападу на “сферу інтересів Німеччини”.