26 червня 1941 року під час бомбардування колонни німецької бронетехніки на шляху Молодечно-Радошковичі літак ДБ-3ф капітана М.Гастелло був підбитий. Відважний льотчик спрямував пошкоджений літак на колонну танків і змусив гітлерівців дорого заплатити за свою загибель.
Так повідомляє офіційна радянська версія подій. Вона була створена того ж дня, коли єдиний вцілілий літак повернувся з вильоту на свій аеродром під Смоленськом, у глибокому тилу Червоної Армії. Його пілот і повідомив начальству, що він бачив як літак його командира, підбитий, летить у бік ворожої колонни. Інформація була передана по інстанції, і вже 28 червня Гастелло було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Ця історія ідеально ілюструє механізм відзначення і популяризації героїв війни, що практикувався в Радянському Союзі. За суб’єктивними враженнями часто єдиного свідка, без спроб перевірки, якщо на це є потреба, блискавично канонізувати літературно оброблену версію подвигу. Виграють усі – командир частини, кореспондент чи агітатор, партія та уряд.
Тож не дивно, що коли у 1951 році, до десятиріччя подвигу, було вирішено надіслати комісію, щоб деталізувати обставини подвигу, виявилося, що літак на пікірував на колонну, а здійснив вимушену посадку за 200 м від неї, причому весь екіпаж розбився. Правда, з’ясувалося, що це був екіпаж його відомого О.Маслова. Він вважався зниклим без вісті і його родина не отримувала через досі навіть належне вдові військовослужбовця соцзабезпечення.
Спроби героїзувати тепер уже Маслова і покращити статус його родини були м’яко заблоковані органами безпеки. Між тим був знайдений і справжній літак самого Гастелло. Він втрапив до болота на значній відстані від дороги. У літаку знайшли тіла двох молодших членів екіпажу. Самого Гастелло не було – збереглися свідчення, що льотчик зумів вистрибнути з парашутом, покинувши решту екіпажу напризволяще – а між тим, в указі про нагородження від 28.06.1941 підлеглих Гастелло взагалі не було згадано. Льотчик, тим не менш, Командир екіпажу, однак, навряд чи набагато пережив своїх підлеглих.
Зрештою, в останні роки Радянського Союзу Маслову посмертно дли орден Вітчизняної війни І ступеня, а в 1996 році – звання Героя Росії, але без особливих заходів з ушанування чи відновлення історичної справедливості.