21 червня 1945 року взяттям останніх японських опорних пунктів у південній частині о. Окінава завершилася одна з найбільш напружених і довгих битв Другої Світової війни. На цей момент битва тривала вже 82 дні, рахунок втрат перевищив шестизначне число, а для підтримки американських військ, що висадилися на острів, було зібрано найпотужніший флот в історії людства. Сотні кораблів не лише забезпечили висадку десятків тисяч вояків, але й залишалися біля острова всі три місяці, поки тривали бої, будучи віддаленими від своїх найближчих баз на тисячі кілометрів.
Захоплення острова диктувалося уже звичною на той момент американською стратегією – він мав стати невразливим “авіаносцем” і ближньою базою постачання для наступного кроку вперед – цього разу для безпосередньої висадки на берегах Японії.
Небезпечна близькість району висадки до метрополії змусила японців докласти всіх можливих зусиль для того, щоб, як не відбити навалу, то принаймні завдати американцям значних втрат. Широко використовувалася випробувана раніше тактика “камікадзе” – у самовбивчі атаки було кинуто не лише 1,5 тисячі літаків, але й рештки Японського Імператорського флоту на чолі з найбільшим на той момент у світі лінійним кораблем “Ямато”. Суперлінкор так і не досяг берегів острова, будучи потоплений американською морською авіацією 7 квітня 1945 року. Разом з ним загинуло понад 4 тисячі моряків, американські втрати склали 10 літаків і 12 осіб – членів авіаекіпажів. Сумарні втрати японців у боях за острів перевищили 100 тис. загиблими, серед них майже всі 77 тис. осіб з регулярних підрозділів, що складали гарнізон острова. З понад 250 тис. американців, які штурмували твердиню, втратили загиблими близько 15 тис. і ще до 40 тис. пораненими.
Для Сполучених Штатів це були вельми високі втрати, і майбутню висадку в Японії штабісти відтепер оцінювали в діапазоні від кількох сотень тисяч до >1 млн. загиблих і поранених.
Атаки “божественого вітру” не досягли своєї стратегічної мети, пілотам-самогубцям не вдалося потопити жодного великого корабля союзників, однак постійні спроби прорвати періметр тримали в напрузі морські екіпажі, і понад 300 кораблів отримали різного ступеню ушкодження,. Близько 20 есмінців і транспортів затонуло.
Але ці втрати були майже непомітними, враховуючи, що для забезпечення висадки американці стягнули 11 ударних, 6 легких і 22 ескортних авіаносця. Ще 5 важких, 2 легких і кілька ескортних були у складі Британського Тихоокеанського флоту, який надавав союзницьку підтримку. Подібної концентрації сил ще не знала історія – японське ударне авіаносне з’єднання вважалося гігантським у 1941 році, маючи лише 6 ударних авіаносців.
З захопленням Окінави морська та армійська авіація США здобули повне панування над Японськими островами і могли розпочати підготовку до завершальної битви Другої Світової війнию Однак, перші ядерні бомбардування і офіційний вступ у війну Радянського Союзу все ж спонукали імператора Хірохіто 15 серпня прийняти умови беззастережної капітуляції, не чекаючи реальної висадки союзників.