О 4 годині ранку 25 червня 1950 року під гуркіт артилерії війська КНДР перейшли розмежувальну лінію уздовж 38 паралелі і почали наступ на Південну Корею. Північнокорейська преса заявила про те, що це лідер Південної Кореї насправді напав на їхню країну.
У перші тижні конфлікту наступ 135-тисячного угрупування військ КНДР при 150 танках Т-34-85 розвивася дуже успішно. Вони розбили рівну за чисельністю армію Республіки Корея, вже 28 червня взяли Сеул і незабаром загрожували остаточно скинути рештки сил супротивника у Японське море.
У день початку агресії в Нью-Йорку була негайно зібрана Рада Безпеки ООН. На відміну від абсолютної більшості подібнх випадків, Радбез цього разу прийняв постанову, що засуджувала агресора і постановляла спрямувати в зону конфлікту миротворчий контингент. 9 голосів було подано за, Югославія утрималася, а радянський посол взагалі не з’явився на засідання.
Злий жарт з радянською делегацією зіграли китайські справи. Представники СРСР якраз у ці дні бойкотували засідання Ради Безпеки через невизнання КНР представницею Китаю в ООН, замість неї формально представляла китайські інтереси некомуністична “Республіка Китай”, евакуйована в 1949 році на острів Тайвань.
У вересні союзні сили ООН, що складалися переважно з військовослужбовців США, розпочали рішучий контрнаступ, і до кінця жовтня оволоділи майже всією Кореєю. Але тепер уже на боці КНДР виступили “китайські добровольці” – повноцінна група армій, що налічувала сотні тисяч солдатів. Допомогу цінною технікою, авіапідрозділами на найновіих винищувачах МіГ-15 обережно надав Радянський Союз.
Америкарнські війська спромоглися вислизнути з пастки, і до червня 1951 року лінія фронту стабілізувалася приблизно по лінії, з якої почався конфлікт. Наступні два роки кривавих спроб переломити хід війни результату не дали, і 27 липня 1953 року було підписано перемир’я між сторонами конфлікту.
Влада в КНДР і нині вважає цю війну найважливішим періодом своєї історії. Тут вона має офіційну назву “Визвольна Вітчизняна війна”. У сучасних підручниках не прийнято згадувати роль навіть КНР у перемозі над силами ООН, не кажучи вже про внесок СРСР. Війна справді найбільше відбилася саме на мирному населенні, і припинення бойових дій не розв’язало саму суть проблеми – у північній Кореї досі при владі залишається одіозний комуністичний тоталітарний режим, який є ідейно витриманим навіть ретельніше ніж у сусідній КНР.