17 червня 1953 року на вулицях східного Берліну та багатьох інших міст Німецької Демократичної Республіки почалися масові заворушення, викликані непопулярними декретами влади.
Травневий пленум ЦК СЄПН на 10% підвищив норми виробітку, на що газети, у тому числі профспілкові, екзальтовано висловилися за нововведення, у типово радянському дусі. На тлі загального підвищення цін цей удар був особливо болючим, і вже 16 червня почалися страйки по всій країні, які зранку 17 червня перетворилися на масові заворушення. У Берліні було зупинена робота метро та наземного громадського транспорту, щоб ускладнити протестувальниками шлях до центру міста.
Оскільки підвищення цін були особливу відчутні щодо продуктів на основі цукру, у тому числі мармеладу й конфітюру, що складали важливу частину типового німецького сніданку, ці події іноді називають “мармеладовим бунтом”. Тим не менш, заворушення насправді мали ширше підґрунтя, будучи всенародною відповіддю на політику жорсткої радянізації, обмеження приватної власності, розвитку важкої промисловості та сільськогосподарської колективізації. Її СЄПН розпочала влітку 1952 р., і вона одразу позначилася на рівні життя населення.
Ще в ніч на 17 червня було заплановано можливе використання в Берліні радянських військ проти демонстрантів. Близько 11.30 під радянський танк потрапила перша людина. Найбільш активні сутички відбулися на берлінській Stalinallee – “бульварі Сталіна”. Незабаром використання радянських військ було дозволено в усіх містах, де почались заворушення. З 13.00 владою НДР вводилося надзвичайне положення спочатку в Берліні, а незабаром в усій республіці.
Загалом у заворушеннях, що тривали з 17 по 23 червня загинуло, за пвдтвердженеми даними, 55 осіб, доля ще 20 не може бути точно з’ясованою. 34 особи було вбито на вулицях, ще по кілька осіб було заарештовано та страчено радянськими військами та німецькою поліцією, 4 людей померло в ув’язненні, стільки ж вчинило самогубство. Загалом за участь у подіях було засуджено 1526 осіб.