В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1961 року спеціально призначена напередодні комісія на чолі з Ніколаєм Шверніком, проконтролювала винесення тіла Сталіна з мавзолею і перепоховання його біля Кремлівської стіни, на традиційному вищому радянському некрополі.
Рішення було ухвалено в останній день роботи ХХІІ з’їзду КПРС, символічного в багатьох аспектах. Він закріпив новий культ особи, тепер Нікіти Хрущова, який впевнено взяв кермо і спонукав радянських громадян рухатимся до нової великої мети – побудови комуністичного суспільства до 1980 року. З’їзд відбувся на тлі ейфорії від космічних успіхів, на ньому звучала гостра пряма критика і самого Сталіна, і колишніх поплічників Хрущова, у тому числі решток сталінської “п’ятірки” – Маленкова, Кагановича і Булганіна, яких тепер виводили за межі номенклатури, а згодом виключили з партії. В останній день з’їзду також підірвали найбільшу в історії атомну бомбу. З іншого боку намітилося обережне зближення з “великоросійськими” некомуністичними діячами, колишньою “білою гвардією”. На з’їзді був присутній Василій Шульгін, найвідоміший київський “чорносотенець” і редактор затято промонархічної та українофобської щоденної газети “Кієвлянін”. За іронією долі, саме він приймав у березні 1917 року маніфест про відречення з рук останнього російського царя Миколи ІІ Романова.
Під час перепоховання Сталіна з кітеля були зняті “зірка Героя” та золоті ґудзики. На щастя для комісії, господарники не знищили одразу в 1953 році стару кам’яну дошку з написом “Ленін” і її просто повернули на місце над входом до Мавзолею. Одразу після виносу тіла, навіть не очікуючи команд згори, місцеве начальство влаштувало масштабний “сталінопад” В рекордно стислі строки по всій УРСР були знищені практично всі публічні зображення “вождя”, за буквально одиничним винятком у Новгород-Сіверському. “Сталінопад” супроводжувався масовою заміною назв, і 9 листопада того ж року місто Сталіно було перейменовано на Донецьк.