281 рік тому з’явився привід до Війни за австрійську спадщину

20 жовтня 1740 року у Відні помер імператор Карл VI Габсбург, останній представник чоловічої лінії австрійської династії. Попри те, що все життя він намагався забезпечити спокійний перехід престолу до своєї старшої доньки Марії Терезії, це спровокувало початок великої війни, яку цілком можна було б назвати світовою.

Ще у 1713 році Карл VI видав Прагматичну санкцію, яка запроваджувала потрібний виняток у спадкуванні за салічним правом. Тим не менш, спокуса позмагатися за престол була надто сильною. Король Баварії Карл Вітельсбах формально мав більші права на престол, будучи одруженим на двоюрідній сестрі Марії Терезії зі “старшої” гілки Габсбургів. В результаті проти Австрії виступили Прусія, Франція, Баварія, Саксонія, Іспанія, Генуя, Швеція. Підтримали її так звані “Прагматичні союзники” – Британія, Гановер і Голандія, протягом деякого часу були союзними Сардинське королівство і Росія.

Найяскравішою складовою війн вважають зазвичай кампанії пруського короля Фрідріха Великого – змагання за багату на корисні копалини та ремісничі виробництва Сілезію. Однак війна була справді світовою, охопивши також інші регіони Європи та колоніального світу – Північну Америку, Карибське море, Індію тощо. На боці Франції у війні активну участь брав Григорій Орлик, син гетьмана Пилипа Орлика. Він був активним прибічником франко-шведського союзу, “засвітився” у кількох важливих битвах війни, організував полк “Руаль Полонь”, а наприкінці війни, у 1748 році, отримав звання польового маршала Франції.

Марія Терезія зрештою спромоглася відстояти своє право на австрійський престол. Однак вона втратила Сілезію, яка відійшла до Прусії, а гарантію законності правлінню надала рання смерть Карла VII Вітельсбаха від подагри. Він був офіційно імператором і королем Римським у 1742-1745 роках, і Марія Терезія змушена була визнати дійсним його правління.