fbpx

5 (16) червня 1775 року 66-тисячне російське військо на чолі з генералом сербського походження Петром Текелієм вдерлося до Запорозької Січі та зруйнувало її укріплення.

Армія Текелія здобула Січ на зворотньому шляху з театру бойових дій російсько-турецької війни 1769-1774 років. Рішення про ліквідацію було прийяте заздалегідь, ще у квітні. Момент для нападу також було обрано вдалий, коли більшість козаків, насамперед заможних, була за межами фортеці. Козацька Рада, розуміючи безнадійне співвідношення сил, не стала чинити рішучого опору.

Старшина Війська Запорозького Низового була заарештована. Останнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили на Соловках. Він пробув у північній в’язниці до амністії 1801 року, але будучи вже надзвичайно старим та осліплим, відмовився покидати стіни монастиря і помер як чернець у 1803 р., у віці 112 років.

У 2008 р. Петро Калнишевський був канонізований як “праведний Петро Багатостраждальний” Українською православною церквою Київського Патріархату, а 2014 року те ж саме зробила Київська митрополія Російської православної церкви в Україні.

Надалі доля козаків склалася по-різному. Ті, хто не хотів залишатися у російському підданстві і спромігся втекти за межі імперії, заснували невдовзі Задунайську Січ під контролем османського султана. Вона існувала до 1828 року. Інші заснували Банатську Січ на р. Тисі (зараз більша частина Банату-Воєводини належить Сербії), де мали автономію протягом 1785-1805 років. Решта була “утилізована” Росією як прикордонна варта, “військо вірних козаків”, і зрештою – як Чорноморське козацьке військо, що з 1792 року перебувало на Кубані. Решта задунайців, що перейшли на бік Росії у 1828 році, спочатку були розселені на узбережжі Азовського моря, але і звідти їх після 1864 року переселили на Кубань.

Отже, більшість нащадків запорожців, зрештою, з’єдналися у Кубанському козацькому війську. Воно виказувало свої симпатії до УНР під час визвольних змагань 1917 – 1920 років, але підпорядковувалося Збройним силам Півдня Росії генерала А.Денікіна і було знищене більшовиками після поразки останнього.