9 (22) березня 1917 року новостворене зібрання українських громадських організацій – Українська Центральна Рада – на своєму першому запротокольованому засіданні проголосило “Відозву до Українського народу”.
Ця коротка декларація мала значення не менше, ніж пізніше проголошені славнозвісні 4 Універсали. Швидко відповідаючи на виклики революції, відозва констатувала, що прийшов час визволення поневолених народів росії, і «український тридцятип’ятимільйонний народ» невдовзі стане хазяїном на власній землі. Надія покладалася на майбутні демократично обрані Установчі збори, які мали визначити державний лад на теренах колишньої імперії.
Відозва чітко виголосила найближчі цілі українського національного руху – уже зараз боротися за право використання рідної мови в усіх закладах освіти, державних установах, неурядових організаціях і церквах. Вона також закликала співвітчизників організовуватися для подальшої політичної діяльності.
Швидке поширення відозви допомогло УЦР в найкоротші терміни закріпити свій авторитет як легітимного і повноважного представництва української нації перед російським Тимчасовим урядом.