24 березня 1918 року у Києві відбувся парад однієї з військових частин армії УНР, що було важливою символічною подією з двох причин. По-перше, це була важлива демонстрація спроможностей молодої держави, яка збереглася для майбутніх поколінь на кіноплівці. По-друге, йшлося про урочистий захід за участю 1-ї Синьожупанної дивізії, яка завдяки своїй уніформі та вишколу стала одним з важливих символів доби Перших визвольних змагань.
На відміну від більшості частин Армії УНР 1917-1918 років, 1 Синьожупанна дивізія була створена з українців, що утримувалися в таборах військовополонених на території Німецької імперії. Формування дивізії було результатом ініціативи та енергійних зусиль Союзу визволення України, який з 1914 року пропагував ідею національно незалежності серед полонених-українців. Дивізія була сформована в лютому-березні 1918 року, а її уніформа, зокрема козацькі жупани синього кольору, була виготовлена за зразками, пошитими військовою українською громадою Ган-Мюндена ще в попередньому році – так згадував її командир, генерал-поручник Володимир Зелінський.
За спогадами Зелінського, парад відбувся за наказом військового міністра УНР на третій день по зборі всіх підрозділів дивізії у Києві, о 2 годині дня. Дійство зацікавило містян, зібрався натовп, зокрема повний склад Центральної Ради. Оскільки на місці не знайшлося церковного хора, який міг би проспівати службу українською мовою, цей супровід Зелінський організував на місці, залучивши 50 козаків-добровольців. Для козаків дивізії трупа Садовського увечері поставила в театрі оперу “Запорожець за Дунаєм”.
Парад 24 березня виявився кульмінацією недовгої історії дивізії. Будучи помітною військовою силою, синьожупанники викликали підозри і з боку німецького командування, і з боку деяких політиків УНР. Вона буде роззброєна за заплутаних обставин 27 квітня 1918 року, саме напередодні Гетьманського перевороту, але багато її вояків продовжать службу в інших українських частинах в наступні роки.
Цього ж дня 229 років тому, 23 березня 1794 року у Речі Посполитій розпочалося народне повстання під проводом Тадеуша Костюшка – остання відчайдушна спроба порятувати державу, що її розривали сусідні імперії. Вельми несподівано роісйські війська зазнали кілька поразок на полі бою, і лише з великими зусиллями та звірячою жорстокістю фельдмаршалу Суворову вдалося придушити повстання. У 1795 році Річ Посполита буде знищена повністю, але ідея відновлення польської та литовської державності житиме протягом усього ХІХ століття.