10 (23) червня 1917 року в передостанній день роботи ІІ Всеукраїнського військового з’їзду від імені Української Центральної Ради було виголошено декларацію, в якій уперше на такому офіційному рівні ставилася вимога самостійного політичного життя українського народу.
Декларація отримала назву “Універсал”, оскільки так у XVII столітті називалися відкриті звернення гетьманів Війська Запорозького до всіх (“universis”) підданих держави. Оскільки традицію універсалів Центральна Рада згодом продовжила, цю конкретну декларацію заведено називати “Перший Універсал”.
Найбільш концетровано зміст універсалу можна висловити наступними його словами: “Хай буде Україна вільною … не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям…. Однині самі будемо творити наше життя“.
Для свого моменту цей документ був справді проривом, який дозволив українській громадськості перебрати на себе ініціативу. Якщо російські київські газети навесні 1917 року, з початком революційних подій, воліли підсміюватися з “украінствующіх”, а пізніше просто ігнорувати їх, то тепер вони змушені були взяти до уваги цю декларацію і гнівно на неї відреагувати.
Важливою складовою успіху була позиція української “військової громадськості”. Організвані українські солдати-фронтовики з самого початку проявили себе як найбільш послідовна рушійна сила Української революції. Тижнями раніше делегація Центральної Ради за наполяганням І Військового з’їзду відвідала Петроград і отримала відмову Тимчасового уряду у відповідь на всі свої вимоги. ІІ Військовий з’їзд, на якому Володимир Винниченко прозвітував про результат справи, рішуче виступив за достойну відповідь росіянам, результатом чого і постав “Універсал”.
Його прийняття було показовою акцією непокори – на початку з’їзду з трибуни було виголошено глузливу подяку військовому міністру Олександру Керенському за категоричну заборону зібрання – завдяки їй більше солдатів-українців про нього дізналося, і проявило зацікавлення в участі.
Прямим наслідком І Універсалу було створення 15 (28) червня першого українського уряду – Генерального Секретаріату на чолі з Володимиром Винниченком. Створений І З’їздом Український генеральний військовий комітет трансформувався у секретарство, і Симон Петлюра відтепер називався секретарем військових справ.
Відтепер уже Тимчасовий уряд мав реагувати на дії українства. Наприкінці червня до Києва прибуде поважна делегація з Петрограда у складі Керенського, Терещенка і Церетелі. Вона шукатиме компромісу з Центральною Радою, аби залагодити конфлікт і локалізувати руйнівну для “імперської” єдності дію Універсалу.