28 червня 1919 року в Дзеркальній залі Версальського палацу було підписано мирний договір, який офіційно завершував стан війни країн Антанти з Німецьким Рейхом. Договір також містив розділ про повноваження новоствореної Ліги Націй, що робило його наріжним каменем повоєнної системи міжнародних відносин.
Договір з самого початку викликав полярні оцінки сучасників. Багатьом, особливо у самій Франції, здавалося, що німці надто легко уникнули важких наслідків своїх агресивних кроків до найбільшої війни в історії людства. Для Німеччини Версаль був Зрадою з великої літери, перетворенням батьківщини на цапа-відбувайла. Країна у підсумку втратила 12% території і була оплутана купою принизливих обмежень, а також мільярдними репараціями. Тому Версаль добряче доклався до формування Dolchstosslgende – “легенди про удар у спину”, про зрадницький удар соціал-демократії. Пізніше її активно використовуватиме нацистська пропаганда.
Місце підписання було обране не випадково. Саме у Дзеркальній залі 18 січня 1871 року було проголошено створення Німецької імперії, в момент явного політичного приниження Франції. У 1940 році подібним символічним кроком відплатять уже німці. Вони змусять французів підписати капітуляцію в тому ж вагоні у Компьєнському лісі, де 11 листопада 1918 року було укладено перемир’я, що припинило Першу світову війну.
День підписання, можливо, також обрався не випадково. Принаймні, співпадіння було дуже символічним – точно на п’яту річницю сараєвського пострілу, який був безпосереднім приводом до початку Великої війни.
І оскільки цей день – Відовдан, день Св.Віта – є найважливішою історичною датою для Сербії, з ним пов’язана низка інших важливих подій. У цей же день рівно 100 років тому, 28 червня 1921 року, прийнято “Відовданську конституцію”. Нею визначався устрої оновленої балканської держави під виразною гегемонією сербів – Королівства сербів, хорватів і словенців, майбутньої Югославії.
І в той самий день 1989 року, до 600-річчя битви на Косовому полі, Президент Соціалістичної Республіки Сербія Слободан Мілошевич виголосив свою Газиместанську промову. Ця промова засвідчила сербське “вставання з колін”, бажання іти на конфлікт з іншими національними групами в СФРЮ. Мілошевич казав, що Сербію завели у злидні погане керівництво і розбрат, але серби ніколи не намагалися принижувати чи експлуатувати інші народи. Він передбачив, що в майбутньому можуть трапитися збройні конгфлікти у процесі боротьби сербів за національну справедливість. Ці слова вваажаються прологом до майбутніх кривавих подій на Балканах.
Мілошевич по суті прирівняв боротьбу проти туреків у XIV столітті з сучасною йому “боротьбою сербів за національне виживання”. Екзальтований натовп вигукував, що цар Лазар був нещасливий, не маючи Слобо своїм поплічником, і називали Мілошевича “малим Лазарем”, рятівником Сербії. Шлях рятівника Сербії Мвлошевич заверщить у Гаазі черз 17 років після промови.