30 липня 1920 року в Празі відбулося засідання Стрілецької Ради Січових Стрільців під головуванням Євгена Коновальця. На ньому було прийнято рішення про повернення стрільців до Галичини і початок активної боротьби за поновлення боротьби за українську державність. Незабаром відбудеться установчий з’їзд, яким буде покликана до життя Українська військова організація.
Створення УВО мало на меті поновити українські змагання за ту частину України, яка вимушено залишилася за межами претензій УНР Симона Петлюри. До цього уряд УНР спонукала необхідність воювати спільним фронтом проти більшовиків разом з польським військом. Коли і цей етап збройної боротьби довелося припинити в листопаді 1920 року, УВО стало важливим центром усіх патріотичних українських сил, які прагнули в підпільних умовах продовжувати боротьбу за державність. Її структура референтур, поділ на Начальну команду за межами українських територій і Крайову в Галичині уже нагадували майбутній устрій ОУН.
Зрештою, створення УВО виявилося практичним опануванням досвіду Перших визвольних змагань, який продемонстрував необхідність створення мережі військових підпільних організацій над партійними суперечностями з єдиною метою – будь-якими засобами відновити власну державу.
Цього ж дня, 18 (30) липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Микола Валуєв видав сумнозвісний “Валуєвський циркуляр”, яким уперше офіцйно заборонялося функціонування українського правопису і поширення книг українською мовою, якої, на думку міністра, “не було і бути не може”.