Ранок вихідного дня в Києві. У генерал-майора Віктора Назарова, який є головним консультантом Головнокомандувача ЗСУ Залужного, є час для зустрічі з журналістами. Назаров сідає за стілнавпроти і наливає півсклянки води. «Для мене склянка завжди наполовину повна. Якої б важкоюне була ситуація, я залишаюсь оптимістом» – посміхаючись каже Назаров. З цим важко сперечатись. Випробування, які він пройшов, підкосили б багатьох інших: багаторічна участь в командуванні АТО, тривалий судовий процес і, зрештою, зняття всіх обвинувачень, а після масштабного російського вторгнення – майже цілодобова робота в команді генерала Залужного. Назаров виглядає впевнено, спілкується спокійно і невимушено – явна ознака чималого досвіду у воєнній сфері. «Військовий Кур’єр України» розпитав його про ситуацію в Бахмуті, майбутній український контрнаступ і чи достатньо озброєння дають нам західні союзники. Сьогодні ми публікуємо першу частину інтерв’ю.
«Бахмут – це капкан для росіян»
– Бахмут – зараз найгарячіша ділянка фронту. І найгарячіша тема у дискусіях. Нещодавно Ставка Верховного Головнокомандувача ухвалила рішення продовжувати оборону Бахмута. На вашу думку, якими аргументами керувалася Ставка, щоб залишити наші війська в місті?
– Коли ми говоримо про Бахмут, то можна провести аналогію з Фермопільським проходом, який захищали 300 спартанців. Сам по собі той прохід не мав стратегічного значення, як не має великого стратегічного значення місто Бахмут, яке є лише районним центром. Але має значення його розташування на театрі воєнних дій. І особливе стратегічне значення має час. Якщо ми тримаємо оборону у Бахмуті і навколо нього, якщо тримаємо цей Фермопільський прохід, то тим самим змушуємо ворога діяти у потрібний нам спосіб. Це той випадок, коли веденням оборони ми нав’язуємо противнику свою ініціативу і змушуємо рухатися в одному, прогнозованому напрямку. Бо найгірше на війні – це втратити ініціативу, коли противник вам може нав’язувати власну волю.
Ну і очевидно, що, знаходячись в обороні, ми завдаємо ворогу значних втрат та утримуємо важливі ділянки території, які буде набагато складніше відвойовувати потім. Також ми створюємо умови для підготовки наших резервів, щоб можна було в подальшому провести контрнаступ. І тому було прийнято таке рішення – тримати цю оборону і надалі. По суті, Бахмут – це капкан для росіян, у який вони залізли, і в якому вони продовжують борсатись.
– Але чи вартий цей капкан таких ресурсів і зусиль з нашого боку? Чи облаштування цього капкану не поставить під загрозу майбутній український контрнаступ?
– Ні. Оскільки і ресурси і резерви, які готуються до нашого контрнаступу не залучені в облаштування цього капкану під Бахмутом. І це одна з причин, чому треба тримати звіра в цій пастці, куди він однією лапою заліз, і не можерухатись. Так, звір загрозливий. Так, він будучи пораненим, є ще й небезпечним. Але ми його контролюємо. А у цей час наші резерви мають можливість у більш-менш спокійній обстановці проходити підготовку в українських навчальних центрах та за кордоном. Допоки вони будуть готові і ми створимо з них угруповання для переходу в контрнаступ.
– Тобто в обороні Бахмута резерви для контрнаступу не задіяні?
– Саме так.
«Якщо у ворога є танк, то вам теж бажано мати танк».
– У грудні в інтерв’ю британському виданню The Economist, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний сказав, що для перемоги йому потрібно 300 танків, 600 БМП та 500 гаубиць. З того часу, наші західні союзники і пообіцяли, і вже передали низку озброєнь. Але наскільки передане і обіцяне відповідає тому обсягу, про який говорив генерал Залужний?
– Скажу так: цифри того, що було названо Головнокомандувачем і те, що ми отримуємо від наших партнерів, приблизно співмірні. На останньому «Рамштайні» як ви пам’ятаєте, була озвучена цифра у 150 танків «Leopard 2» які будуть різними країнами надані Україні. А це, для розуміння, півтори танкові бригади. Плюс британські танки «Challenger», плюс колісні французські танки AMX-10, плюс, те що нам дає Польща – модернізовані Т-72. Разом, це і буде 300 танків. Тобто, три танкові бригади. Також, 600 БТРів та бронеавтомобілів – це ще п’ять механізованих бригад.
Звісно, техніка має значення, але ще більше значення мають боєприпаси і ракети. Ви, напевне, знаєте про ініціативу США розгорнути виробництво снарядів, щоб вийти до кінця року на виробництво 90 тисяч снарядів на місяць. Зараз у них обсяг виробництва 14 тисяч снарядів на місяць – це нам на 4-5 днів воєнних дій. А 90 тисяч – це майже мільйон снарядів на рік. І таку саме цифру озвучує і ЄС. Тобто, мільйон снарядів від США, мільйон від ЄС – і ми отримуємо потужне підґрунтя для ведення бойових дій. Плюс, ракети для HIMARS, MLRS та інших систем. Звісно, ми не можемо розпочати контрнаступ, якщо не надійде вся ця важка техніка. Ми не можемо собі дозволити витрачати людей так, як це робить ворог: захопити 0,04% нашої території за останні місяці і покласти для цього кілька десятків тисяч солдат. Нам це не потрібно. Ми маємо берегти своїх людей. А для того, щоб їх зберегти, нам їх треба підсилити вогневою потужністю танків, БМП та БТРів.
– Коли ми зможемо отримати потрібну кількість бронетехніки від наших західних партнерів? Це станеться до запланованого контрнаступу?
– Ми все отримаємо у потрібний час. І розпочнемо наш контрнаступ лише тоді, коли будемо впевнені, що у нас є і потрібна техніка, і боєприпаси. А ворог нехай перебуває здогадках, коли ж цей наступ відбудеться. А він таки відбудеться. У потрібному місці. І в потрібний час.
– Росіяни за останній рік вже мало не втретє змінюють тактику, намагаючись здолати опір українських військ. Під Соледаром та Бахмутом вони перейшли на тактику малих штурмових груп і просочування через наші смуги оборони. Щоб цьому ефективно протистояти, потрібна не лише стрілецька зброя, а й міномети та автоматичні гранатомети. Як вирішується питання забезпечення наших піхотних частин цим видом озброєнь?
– Не погоджуюсь, що зараз нам бракує цих типів озброєнь. Все залежить і від району бойових дій, і від конкретної частини. Але в першу чергу це залежить від командирів підрозділів та розрахунків:яким чином вони управляють вогнем на полі бою. На жаль, мусимо визнати, що у нас тут є проблеми з підготовкою. Є такий натівський термін: battlespace management, тобто, управління полем бою.Він полягає в тому, що за рахунок насиченості військ БПЛА, завдяки супутниковим знімкам та стабільному зв’язку з’являється можливість в режимі реального часу керувати військовоюоперацією. У нас ця система управління полем бою почала створюватися лише з початком АТО. І ми ще в процесі її запровадження у багатьох частинах.Тому, з одного боку, вогневі засоби мають використовуватися системно і продумано. А з іншого боку, є також проблема з підготовкою людей. Можна мати на одному опорному пункті кілька мінометів і двадцять гранатометів, але постає питання: скільки пострілів витрачається для того, щоб вразити одну конкретну ціль? Якщо десятки пострілів – то є проблема і з тим, яка навченість у бійців. І з тим, як відбувається управління вогнем. І от над цим треба працювати. Не над кількістю зброї перш за все, а над точністю вогню в ході її використання.
– Але наша артилерія все ж таки працює ефективніше, ніж російська.
– Так, але ми говорили про піхотне озброєння. Тут деякі експерти з різних країн піднімають питання, що у нас відбувається ментальна боротьба радянського способу ведення війни з натівським, мовляв, ми забагато використовуємо снарядів, забагато просимо важкої техніки. Я готовий з ними посперечатися: а як би їхні війська повели себе на полі бою у таких умовах? Можна на бійця навісити будь-яке обладнання: і тепловізор, коліматор, цифрову радіостанцію – все, що завгодно, але що ти можеш зробити коли на тебе сунеться танк або декілька танків? Що ти можеш протиставити, коли перед тобою постійна стіна розривів від артилерійських снарядів? Бо як правильно кажегенерал Каволі (Крістофер Каволі – генерал армії США, головнокомандувач об’єднаних сил НАТО в Європі – прим. «Військового Кур’єра України»): «Якщо у ворога є танк, то вам теж бажано мати танк». Так, наша артилерія справді б’є точніше, ефективніше ніж ворожа. Але, щодо кількості артилерійських стволів він все одно має перевагу. Вона не така, як була влітку минулого року, коли співвідношення снарядів було один до десяти на їхню користь. Зараз ми можемо сказати, що це один до трьох. Ця перевага суттєво зменшилася, але вона зберігається.
– До речі, крім танків та БТР, генерал Залужний озвучив цифру в 500 гаубиць в тому інтерв’ю. Наші союзники більше говорять останнім часом про танки. А як щодо артилерійських систем? Нам їх передають в достатній кількості?
– Не йдеться про масоване застосування нами артилерії. Можливо, нам і потрібно вдвічі більше артилерійських систем, але тут виникає проблема…Яка? Боєприпасів. Якщо їх не вистачає, то навіщо збільшувати кількість стволів? Адже, збільшення кількості стволів – це і збільшення кількості розрахунків, які ще треба навчити і підготувати. Аце час і кошти. Тому тут треба балансувати. Відтак, першочергове завдання для нас – це боєприпаси. І ще одне важливе завдання – це ремонт. Бо упольових умовах, нікуди не дінешся: експлуатація, вогонь противника, і як результат – артилерія виходить з ладу. І її треба постійно відновлювати. А враховуючи те, що у нас, напевне, перший випадок в історії, коли на озброєнні однієї армії перебуває стільки видів артилерійських систем. Тому, це покладає додаткову складність на систему нашої логістики та ремонту. До того ж, як відомо, ключові принципи НАТО це: уніфікація та стандартизація, щоб все було легше і простіше обслуговувати. А у нас, якщо подивитися лише по артилерії до десяти зразків різних систем доходить. Розумієте, яка складність? А друга складність у тому, що цих 500 гармат їх просто немає тут і зараз. Їх треба ще виготовити, доставити. І нашим союзникам потрібен певний час для того, щоб це виробництво налагодити. Будь-яка красива картинка з сотнями одиниць військової техніки – це як айсберг. Ось є озброєння на фото – воно на поверхні. А під ним те, чого не видно: колосальні кошти, колосальний сервіс, колосальна логістика, колосальна ремонтна база і потужна система навчання і підготовки особового складу. Це дуже складна задача, яку наразі ми вирішуємо разом з нашими союзниками.
(У другій частині інтерв’ю з Віктором Назаровим йтиметься: про українське виробництво зброї та боєприпасів, реформування ЗСУ та суттєві зміни, які чекають на військову освіту в Україні. Продовження інтерв’ю буде опубліковане на «Військовому Кур’єрі України» завтра).