Закон регулює відносини у сфері реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідання військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України, а також визначає правові та організаційні засади і принципи діяльності Служби військового капеланства.
Законом визначено поняття: «Служба військового капеланства», «духовно-релігійні потреби», «задоволення духовно-релігійних потреб», «військовий капелан», «військова капеланська діяльність», «душпастирська опіка», «консультування командування з духовно-релігійних питань», «мандат на право здійснення військової капеланської діяльності», «уповноважений від релігійної організації», «духовні центри».
Згідно із Законом, «Гранична чисельність Служби військового капеланства для Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України формувань та Державної прикордонної служби України не може становити менше 0,15 відсотка граничної чисельності відповідно Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України.
Законом визначено принципи, на яких здійснюється діяльність Служби військового капеланства, її структура, порядок підпорядкування та загальна чисельність.
Законом закріплено статус військових капеланів як військовослужбовців, визначено їх функціональні обов’язки та вимоги.
Законом запроваджено відповідні квоти конфесійного представництва та мандат на право здійснення військової капеланської діяльності;
Законом передбачено створення Міжконфесійних рад з питань військового капеланства як дорадчих органів при Міністерстві оборони та Міністерстві внутрішніх справ.
Закон визначає конфіденційність інформації особистого характеру.
Згідно із Законом, «Інформація про особу, що стала відома військовому капелану під час здійснення військової капеланської діяльності, є конфіденційною.
Військовий капелан має право не відповідати на запитання щодо фактів і обставин, які стали йому відомі під час сповіді».