Як ви розумієте поняття “взяти в оренду”? Логічне припущення, це означає, що ви на певний час берете, наприклад, техніку за плату на якийсь час. Це правильно, але от у компанії “Українські вертольоти” інша версія цього поняття. Вони вже понад 20 років користуються гвинтокрилами Збройних сил України та Міністерства внутрішніх справ і повертати борти особливо не бажають. Підприємство не віддало авіацію навіть, коли почалася війна на Сході. Компанія займається миротворчими місіями, зокрема, в країнах Африки і непогано заробляє, тоді як ЗСУ доводиться просто таки боротися за свою техніку.
Читайте далі, буде багато цікавого.
Передісторія – африканська доля військових гвинтокрилів
Після розпаду СРСР Україна успадкувала близько 900 гвинтокрилів. Це доволі велика кількість. Принаймні, стільки їх було впродовж кількох років. Однак, згодом, деяка техніка була знята з озброєння. Ну і, відверто кажучи, стан більшості гвинтокрилів був поганим.
Тож, у далекому 2003 році Міністерство оборони вирішує укласти договір із нікому невідомою маленькою приватною компанією, яка захотіла взяти в оренду гелікоптери військових. Компанія “Українські вертольоти” орендувала у Міноборони 16 бортів. Тоді за користування гвинтокрилами військові запросили невелику суму, але при цьому компанія-орендар повинна була зробити капітальний ремонт суден. Ця сама символічна плата становила за один борт – 30 тисяч гривень у місяць. На той час, це була непогана угода. Але, це здавалося тоді…
Новостворена компанія виявилася досить цікавою, але, на жаль, не у хорошому сенсі для держави.. Окрім, 16 гвинтокрилів, що було орендовано у Міноборони, підприємство взяло в оренду ще 12 суден у Міністерства внутрішніх справ. І якось так виявилося, що «Українські вертольоти» нині – найбільша вертолітна компанія України. Їхній парк налічує всі ті ж 28 бортів, 12 з яких орендовані в МВС і 16 – у Збройних Сил України. До складу повітряного флоту авіакомпанії «Українські вертольоти» входять 28 багатоцільових гелікоптерів середнього класу «Мі-8МТВ-1», у тому числі 6 унікальних гвинтокрилів-трансформерів, створених на базі «Мі-8МТВ-1», здатних виконувати різноманітні роботи.
При цьому, компанія що працює вже понад двадцять років досі не має жодного власного гвинтокрила, усі орендовані у силовиків.
Хто ж такі ці “Українські вертольоти”? Акціонерами компанії є дві фізичні особи. 39% акцій належить гендиректорові Володимиру Ткаченку. 61% – його дружині Олександрі Ткаченко.
Підприємство брало в оренду гвинтокрили для міжнародних операцій. У 2006 році “Українські вертольоти” отримали статус офіційного перевізника Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої продовольчої програми та Міжнародного комітету Червоного хреста.
Таким чином компанія заробляє гроші. Не виключено, що і не зовсім законними шляхами. Свої миротворчі місії підприємство проводило, зокрема, в Африці. Країні на континенті, що відомий своєю “любов’ю” до зброї та контрабанди. І все через війни. Тож, в Африці постійно налагоджують ввезення зброї на континент через компанії, які там працюють. І Україна раніше через це також потрапляла в скандали.
Ось так, наприклад, у 2002 році в ЗМІ писали про постачання незаконної зброї в одну із країн Африки нашою державою.
“Офіційна Україна пишається роботою своїх миротворчих підрозділів, відправлених на допомогу африканській країні Сьєрра-Леоне, що захлинається в крові. Однак, мало у кого вистачить мужності визнати, що якби не та легкість, з якою стара радянська зброя залишає нашу країну, то багатьох жертв вдалося б уникнути”. https://www.pravda.com.ua/news/2002/05/24/2988949/
Ці звинувачення лунали з американського документального проєкту “Передова” ще на початку 2000-х. В одній із серій темою була “торгівці зброєю” і саме Україна займала там визначне місце. Щоправда, тоді автори говорили, що звинувачення не доведені. Ми, звичайно, також не стверджуємо, що компанія “Українські вертольоти” займається чи займалася контрабандою. Але і перевірити це неможливо. Гроші, які отримують від постачання зброї, зазвичай, дають готівкою, яку простежити неможливо. Або на офшори, що також проблематично.
Беруть чуже та на термін, віддають своє та назавжди…
Це прислів’я стосується безвідповідальних отримувачів кредитів. Але повною мірою воно відноситься і до ситуації з “запозиченням” державних гелікоптерів цією компанією.
Первинний контракт на оренду гвинтокрилів з Міністерством оборони був розрахований на чотири роки та мав закінчитися у 2007 році. Але, гроші компанія почала отримувати непогані, тож і контракт треба було продовжити.
І, неочікувано, Сухопутні війська України договір все ж – продовжують. Міністерство оборони, яким тоді керував Анатолій Гриценко, із таким станом справ не погоджується і подає в суд через незаконне, на його думку, продовження оренди бойових машин вартістю у півмільйона доларів кожна.
Відомство просить служителів Феміди визнати додаткову угоду недійсною, а ще накласти арешт на пересування суден. У Міністерстві своє рішення тоді пояснювали тим, що “Українські вертольоти” експлуатують державну авіацію на спірних умовах, при цьому військові не контролюють цей процес. До того ж у них немає жодної інформації про фізичний стан техніки.
Господарський суд Києва тоді дослухався до військових та ухвалив заарештувати гелікоптери. Додатково, коли у 2008 році Міноборони очолив Юрій Єхануров, він ініціював затримання Інтерполом восьми гвинтокрилів у турецькому аеропорту.
Проте, раптово, Вищий господарський суд скасовує арешт бортів, а Київський апеляційний суд відмовляється визнати додаткову угоду недійсною. Ну а оборонне відомство отримує лист від Секретаріату Президента з проханням відкликати свої застереження з Інтерполу.
Така ситуація досить дивна та незрозуміла. Чому Секретаріат Президента турбується про приватне підприємство? Насправді контракт зовсім невигідний, 30 тисяч гривень за гвинтокрил у місяць – це, за даними Міноборони, в сім разів нижча плата від ринкових розцінок. І це був, нагадуємо, 2008 рік.
У тому ж 2008, Анатолій Гриценко, бувши вже народним депутатом і головою Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, звинуватив заступника голови Секретаріату Президента Олександра Чалого у лобіюванні інтересів приватної компанії «Українські вертольоти», що орендує судна військової авіації на невигідних умовах:
«Була заслухана інформація, яка підтверджена документами, про те, що є серйозна загроза втрати практично весь парк вертольотів Мі-8МТВ для армійської авіації Сухопутних військ внаслідок оборудок за договором оренди 2003 року, коли компанія «Українські вертольоти» на абсолютно невигідних умовах для Міноборони взяла в оренду 16 бойових вертольотів. […] Спроба Міноборони в 2006-2007 роках повернути ці вертольоти була зірвана за участю заступника глави Секретаріату Президента О.Чалого»
Але, схоже, це взагалі нікого не хвилювало. Контракт був продовжений, а надалі до цього договору укладено ще додаткові угоди, якими пролонговано його дію. Про невигідні умови майже всі забули. Принаймні, до 2014 року.
Війна для “Українських вертольотів” – ніякий не форс-мажор…
Згідно з договором, компанія мала повернути гвинтокрили Збройним силам України, якщо буде форс-мажорна ситуація. І вона настала. У 2014 році. Тож, в ЗСУ чесно попросили свою техніку назад. Але авіакомпанію війна особливо не хвилювала,
У відповідь на заяву “Українські вертольоти” оприлюднили пресреліз, в якому заявили, що форс-мажорні обставини для дострокового повернення гвинтокрилів не настали. А після зажадали у Міноборони надати їй інші борти на заміну орендованих під приводом того, що доведеться заплатити ООН штраф у розмірі 40 мільйонів доларів, якщо вони перестануть працювати. Компанія не зважала, що згідно з додатковою угодою, якщо виникне форс-мажорна ситуація, вони мали повернути гвинтокрили протягом 15 днів. 15 днів, а пройшло вже майже 8 років. І військові судна досі не в армії.
При цьому цікаво, що на відміну від Збройних Сил Міністерство внутрішніх справ не поспішало повертати свої гвинтокрили, що перебували в оренді. Прокуратура навіть сама ініціювала судовий процес повернення гелікоптерів, орендованих компанією «Українські вертольоти». Але на засіданнях суду представники МВС не підтримували позови прокуратури та заявляли про відсутність вимоги повертати гвинтокрили.
Ну а чому б компанія мала взагалі відмовитися від гвинтокрилів? Декларований чистий прибуток підприємства у 2011-му році становив майже 6 мільйонів гривень, а у 2012 році – 9 мільйонів гривень. І навіщо купувати власні гвинтокрили?
Таким чином, попри певний розголос у ЗМІ, у 2015 році цей невигідний для армії договір оренди було знов пролонговано. При цьому вже у 18 році одна з армійських машин була втрачена. Але не під час бойових дій.
Витирають ноги не тільки об армію та поліцію, але й власних працівників.
Як виявилося, “Українські вертольоти” ставляться так зневажливо не лише до Збройних сил і до держави загалом, а й до своїх підлеглих. Відгуки про компанію люди залишають не з приємних:
“Якщо хочете потрапити в пекло, то “Українські вертольоти” це те саме місце. Обман і приниження – ось принцип роботи директора Ткаченка Володимира. Його місце у психіатричній лікарні. На роботу беруть з випробувальним терміном, але ніхто його не проходить – всіх звільняють по статті зі смішних причин: прийшов без костюма, сказав фразу, що не сподобалася. Мене звільнили тому, що коли до нас у відділ зайшов директор Ткаченко, всі співробітники встали струнко, а я не встав. У трудовій книжці написали стаття 28 – не пройшов випробувальний термін. Зарплату не виплачують. Робочий день 21,00. У суботу треба працювати. Спеціально вантажать непотрібною роботою. Стережіться цю компанію!”.
Це лише один із десятків гнівних відгуків на одному з професійних сайтів. Колишні працівники називають директора і власника компанії “психічно хворим”, а роботу у компанії – пеклом. Зазначають, що в компанії не виплачують зарплату, вимоги не просто завищені, а аж занадто завищені.
Співробітників власники компанії вважають “рабами” та постійно ображають. До їхньої думки також рідко дослухаються. Це яскраво видно на іншому прикладі про який написали у відгуках про компанію. Шоковий, насправді.
За їх словами, один із працівників компанії, поки був в Африці, вирішив, скажімо так, “розважитися” із місцевою дівчиною “легкої поведінки”. Однак, ця жінка геть не думала “розважатися”, вона написала лист в ООН, де заявила, що співробітник нібито обіцяв одружитися з нею, але поїхав. Організація Об’єднаних Націй натомість звернулася в компанію “Українські вертольоти”, щоб прояснили ситуацію. На підприємстві нічого кращого не вигадали, як просто змусити співробітника розлучитися із дружиною, з якою в нього була дитина, та відправили в Африку одружуватися вдруге з “потерпілою”. Ми, звичайно, не захищаємо цього чоловіка, але його долю і його сімейні проблеми, нам здається, має вирішувати геть не власник компанії, де він працює.
Але, схоже, Володимиру Ткаченко важливий лише він сам, адже як по-іншому пояснити таке зневажливе ставлення до своїх підлеглих і до держави загалом?
Компанія, яка відмовилася не те, що допомогти під час АТО, а просто прямо не виконала пункти договору. І це при тому, що гвинтокрили насправді були і є досі, дуже важливими для військових. У тому ж 2014 році українська армія втратила 10 вертольотів на Донбасі
Вже менше ніж через місяць, договір оренди із ЗСУ у компанії закінчується, і ми дуже сподіваємось, що нинішнє керівництво Збройних Сил України та Міноборони не вирішить продовжити співпрацю.
Адже компанія, яка просто знехтувала потребами української армії, не може вимагати у тієї ж самої армії “спонсорської” допомоги!
Єва Шуть, спеціально для “Військовий Кур’єр України“.